Спека. Не менше 30 С та ми все ж таки вирішили здійснити велопохід. Звично, спорядження беремо у Wake Up. Прокат велосипедів коштує 80 грн/добу. Інструктор, якщо треба, навчить їздити, перемикати передачі (їх у спортивних велосипедах виявляється три!)
Трохи потренувавшись на сусідньому університетському спортивному майданчику вирушили у дорогу. Маршрут, з урахуванням спекотного полудня і того, що ми останній раз їздили в дитинстві на самокатах, вибрали короткий. Тож, Умань – Гродзево.
Виїхали за місто, по трасі доїхали до кільця, і повернули у сторону Кіровограда. Виявляється лісом їхати значно прохолодніше. Доїхали до пам’ятного знака євреям, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни. Дослівно на камені викарбувано: «1км. Братська могила євреїв, полеглих під час Другої світової війни». Це означає, що до братської могили треба іти ще 1км? І в яку сторону?
Ми вирішили сьогодні могил не шукати і рушили далі. По праву сторону дороги ростуть біла і чорна шовковиці. Таку смакоту ми не змогли оминути!
Руки від шовковиці уже сині, тож вирушаємо далі. Проїхавши близько 3 км звертаємо у бік села Гродзево.
Те, що ЦЕ – село Гродзево можна дізнатися хіба що на зупинці в центрі. На початку села ми не зустріли звичної таблички з назвою, ні навіть пам'ятного хреста, зазвичай уквітчаного квітами і стрічками. Може це не парадний в’їзд?
У центрі села розміщуються усі важливі комунікації: церква, школа, сільрада, пошта, магазин, млин. За царя Миколи І Гродзево було «військовим поселенням» з головним управлінням в Умані. Згідно з проектними документами, військові поселення мали лінійне планування – прямі вулиці з рівномірним розміщенням будинків. Типове житло, згідно з нормативами, повинно було бути повернуто вікнами чільної стіни на південь, а причілком – на схід. Сільські вулиці, будинки та господарські споруди ще й досі зберігають архаїчні риси армійської чіткості і строгості.
Спустившись згори до ставка ми вирішили скупатись. Місцеві дітлахи, відірвавши дорожній знак «Напрямок повороту», весело спускались по ньому у воду, старші хлопці стрибали з «тарзанки». От такі-то сільські розваги!
Почав накрапати дощ, скоро перетворившись на справжню літню зливу. Ми перечекали її під деревом і заспішили додому. Тепер стало не тільки жарко, а й парко.
Після дощу їхати, виявляється, не дуже зручно, особливо коли якась фура, обганяючи, обдає мрякою з ніг до голови. Та й з-під власних коліс брудний морок ляпотить по ногах, і вище, рівномірними цятками, розподіляється по спині. А що вже казати про всі тяготи спортивного велосидження! Та не зважаючи на усі ці незручності подорож нам сподобалась!
Що треба знати, перед тим, як вирушати у велопрохід: 1. Вміти хоч трохи їздити. 2. Знати як надівати цепочку, якщо спаде. Взяти з собою ОБОВ’ЯЗКОВО вологі серветки! 3. Велосипед треба брати напрокат з дорожнім багажником, а то незручно везти воду, купальники, рушники і інший дріб’язок в дамській сумочці.
Добравшись до Умані ми вирішили відвідати могилу цадика Нахмана. Вхід для жінок до єврейської святині знаходиться у дворах, біля якихось смітників і гаражів.
В сороміцькому одязі сюди заходити забороняється, тож нам видали шалі, щоб прикрити голову і ноги.
У хасидизмі дискримінація жінок особливо відчутна. Чоловіки-хасиди у своїх молитвах ревно дякують Богу за те, що народилися чоловіками.
Кожного року хасидів в Умань приїжджає все більше і більше. А цієї осені, у них ще й вікопомна дата – 200-річчя із дня смерті похованого тут цадика Нахмана. Ох і наїде!
Тут усі надписи, книги, записки, оголошення, молитви і прохання написані на івриті, тож історичної і корисної інформації ми не змогли прочитати. А книжки все ж переглянули. Цікаві такі, задом наперед треба читати.
І пишуть вони зліва направо.
Подивіться як на першій сторінці зміст написано!
Після відвідин могили, ми поїхали у Wake Up. Здали наші велосипеди, дізнавшись при цьому, що наступного разу тут можна взяти роликові ковзани!
