Гродзево – село Уманського району, розташоване по обох берегах річки Уманки на старому автошляху Умань-Кіровоград, за 15 км від м.Умань. Кілька років тому в обхід села збудували нову магістраль державного значення «Стрий – Тернопіль – Кіровоград – Знаменка», тим самим розвантаживши Гродзево від надмірного транспортного потоку.
Гродзево відоме з 18 століття, проте в археологічних відомостях Антоновича згадується, що на території села є 5 курганів. Тут також виявлено залишки великого поселення черняхівської культури із залізоробним виробництвом. Тож можна стверджувати, що люди на цій території селилися здавна. За селом проходить Чумацький шлях. У сиву давнину цим шляхом чумаки їздили в Крим по сіль.
Є кілька варіантів походження села:
І. Походить від польського слова «родзинка», яке в українців має значення чогось прекрасного, гарного.
ІІ. Назву села пов’язують з лісовим промисловцем, паном Гродзьом, який у пошуках густих лісів, для випалювання його на поташ, прибув у цю місцину. Для вирубки лісу він привіз із собою робітників Білоуса і Ткаченка, які й стали першими поселенцями.
В давніх архівних документах село йменується як Гродзева Слобода. У 1768 році тут було 100 кріпацьких господарств, а за переписом 1795 року – 89 кріпацьких господарств і 429 осіб населення [ДАЧО. – Ф. Р.4178. – Оп. 1. – Спр. 428. – Арк. 2]. З середини 19ст. тут проживає близько 800 жителів, зараз у селі мешкає приблизно 700 чол.
Гродзева Слобода, як і, фактично, уся територія Уманського повіту Київської губернії належала магнату графу Станіславу Потоцькому. Граф заснував у своїх маєтках на Уманщині понад 100 уніатських церков, завдяки яким намагався викорінити у наших краях православ’я. На кошти Станіслава Щенсного у 1759 році в селі Гродзево було побудовано дерев’яну Богословську церкву.
Внаслідок невдалого революційного виступу проти російського панування в Королівстві Польському спадкоємець Станіслава Потоцького та Софії Полоцької – Олександр втратив усі свої маєтності, в тому числі і Гродзеву Слободу. Конфісковані землі упродовж 1836-1857 рр. знаходяться у розпорядженні Міністерства військових поселень. Аракчеєвські поселення – сумна сторінка в історії простих українських поселян Уманщини.
У процесі придушення польського повстанського руху католицьку церкву у селі ліквідовано, а точніше перекваліфіковано на православну. Перехід греко-католицької церкви під контроль Російської православної спричинив початок русифікації у цьому регіоні. І дотепер, в селі церква підпорядковується Московському патріархату.
На місці дерев’яної у 1912 році побудували новий здоровий храм, який у трансформованому вигляді зберігся й донині. Гроші на будівництво збирали усією громадою. Церква славилася на весь повіт, вона мала один великий центральний купол і чотири маленьких по кутах, було багато дзвонів. При ній, до 1917 року діяла церковнопарафіяльна школа. Учителював тут Микола Герасимович Тічук.
«Тут намолене місце» – так казали прийшлі монахи, – які у тому році відвідали цей храм.
У період «суцільної колективізації» церкву переобладнали під сільський клуб. Куполи позносили, а дзвони здали на металобрухт. Радянський стиль міцно в’ївся в архітектурну подобу села.
Цегельно-їдючий колір сільської церкви похмурими тонами перегукується з розташованою по сусідству шкільною будівлею.
Умовно розділяє світську і церковну парафію металевий паркан, знайомий з дитинства усім радянським школярам. Не знаю, як по інших школах, та у моїй була точно така огорожа.
«Бордо» завзято пробивається, не дивлячись на кількашарову побілку приміщень Гродзевського навчально-виховного комплексу.
Ансамбль доповнює Гродзівська сільська рада +пошта+дільничний пункт міліції. Три в одному. До цієї чудо-будівлі веде широка алея.
По праву сторону з плакату пристальним комуністичним поглядом зацікавлено вдивляється у барвистий світ передовичка-ланкова.
За перше місце у соціалістичному змаганні доярка Петренко нагороджується повним зібранням творів Маркса, Енгельса і Леніна.
Трудівник-механізатор показує гарний урожай овочевих культур з колгоспного лану.
З 1929р. по 1931 рік селян села Гродзево зігнали у п’ять колгоспів: «Третій вирішальний», «Червона зірка», «Нове життя», «Наша праця» та «ім.Петровського». Усі вони у 1931 році, окрім останнього, були об'єднані в колгосп «Третій вирішальний». Така назва радянському керівництву припала не до душі, тож невдовзі його перейменували на колгосп ім. Жданова. Головою став Яків Тимофійович Пугач.
У 1955 році головою колгоспу ім.Жданова був Карпо Архипович Таранюк, потім головували Петро Феодосійович Нагорний, Василь Йосипович Поліщук, Андрій Григорович Чекаленко, Саватій Феодосійович Запорожець, Микола Вавилович Руденко, Степан Антонович Костенко, Анатолій Устимович Добровольський, Олексій Степанович Кавша.
Сільська кооперація у такому ж стилі.
Зазвичай сільські магазини були умовно поділені на дві частини: «ПРОДТОВАРИ» і «ПРОМТОВАРИ». У продуктовому відділі ходові продукти відпускалися обов’язково «в нагрузку» з якоюсь, приміром, консервованою морською капустою. Окрім товарів народного вжитку, господарські потреби населення задовольняли «залізні» магазини, де продавалися цвяхи, шифер, фарба, скло, ціпки і інше дрібне начиння. Центральним магазином села був БУФЕТ або КАФЕ. Тут відпускали пиво у важких скляних бокалах, продавалися засахарені батончики «Школьные», «Червоний мак», «Гулівери», сітро, «Крем-сода». Продавці були дуже шанованими людьми на селі, з ними усі хотіли дружити, частенько, потай від партверхівки їх брали за кумів і, взагалі, намагалися усіляко показати свою прихильність.
У кожному селі, обов’язково біля ставка, будували баню.
Млин, побудований близько 100 років тому, у Гродзево працює й понині.
Біля сільської кооперації, в центрі села, зведено обеліск Слави, де викарбувані імена односельчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
377 жителів села брало участь у Великій Вітчизняній війні, з них 148 – загинуло смертю хоробрих, 89 – за мужність і відвагу, виявлені у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, нагороджено орденами та медалями.
Біля церкви, поряд із школою і місцевою адміністрацією, в парковій зоні розміщується ще одна монументальна споруда. Ймовірно це пам’ятник та могила Йосипа Павловича Корчака (1914-1943), якому за хоробрість під час форсування Дніпра у 1943 році посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Село у стилі соцреалізму вражає своєю мальовничістю і багатством природи. Річку Уманку, яка протікає через село Гродзево, перегородили дамбою, утворивши з одного боку став, а з іншого врізавшись у кристалічну породу каньойоноподібної долини Уманка тече собі далі.
Живлення річки відбувається, як правило, за рахунок атмосферних опадів. В цьому році їх було достатньо, тож повновода і швидкоплинна Уманка прямує вздовж прибережних верболозів аж до сіл Заячківка та Коржова, де впадає у річку Ятрань.Велоподорож Гродзево-2010 дивитися ТУТ.