Педагогічне
краєзнавство

Легедзино

Легедзино - село, центр сільської ради, розташоване за 18км на північний захід від районного центру і 20км від залізничної станції Тальне. Через село проходить автошлях Черкаси - Умань. Площа населеного пункту - 3106га. Населення - 1016 осіб, кількість дворів - 528.

За переказами, назва с. Легедзино походить від прізвища козака Легейди, який першим оселився на цих землях та заснував хутір. Час заснування села слід відносити до першої половини XVIII ст., а у 1763 р. збудовано дерев'яну церкву. Перша писемна згадка про село датується 1768p., коли в цих краях вирувала Коліївщина. Вже на 1795р. (час приєднання Правобережної України до Російської імперії) у Легедзиному мешкало 452 жителі.

 

Майже впритул до некрополя розташоване древнє поселення. Тут жили досить заможні на той час люди, які вели торгівлю з Римом, знали гончарний круг, мали залізні інструменти.

Також відкриті нові форми посуду, які поки не траплялися в черняхівський культурі.

Територія цього краю входила до складу Київської Русі. Підтвердженням цього є знайдена біля с.Легедзино залізна булава, яка зберінається у експозиціях Уманського краєзнавчого музею. Легедзино за адміністративним поділом у 16 ст. входило до Брацлавського повіту, у 19 ст. – до Уманського, а у 20 ст. це – Тальнівський район.

Село тривалий час було напівкріпацьким і перебувало у власності чинів Дзержанських, а пізніше - Нікоровичів. Привiлейоване становище, щодо місцевого населення, займали євреї, які контролювали, через торгівлю i лихварство, усі фінансові потоки на селі. В основному, євреї, що проживали в Україні, ігнорували українські соцiальнi інтереси, вели паразитарний спосіб життя, чим забезпечували собі зневажливе ставлення з боку місцевого населення. У Легедзино зафіксовано погром на одного з власників крамнички – місцевого «олігарха-єврея» [http://www.bohdan-books.com/library/show_1774/].

Короткий опис села зустрічаємо у книзі Похилевича «Сказание о деревнях и селениях Киевской губернии»: Легезино, село в 4-х верстах від села Тальянки пересікається поштовою дорогою. Жителів обох полів 1116; землі 2530 десятин. Належить Адаму Нікоровичу (латинського сповідання). Церква св.Параскеви заснована у 1763 р, дерев’яна, 5-го класу; землі має вказану пропорцію. [КЕВО, 1870г., № 5, с. 38].

На 1912 р. у селі проживає 2377 мешканців. У цьому ж році було відкрито початкову церковнопарафіяльну школу. У селі початку XX ст. знаходилися: один водяний млин, вісім вітряків, один цегляний завод та дві кузні. З метою впорядкування торгівлі товариство селян с.Легедзино на чолі з уповноваженим Пересуньком Данилом Лукичем підняли клопотання про щотижневі базари в селі.

Багата земля Уманщини завжди була ласим шматком для завойовників, тому тут часто спалахували вогнища визвольного руху, місцевий люд активно підтримував Гайдамаччину і Коліївщину.

Безперечно, люди не могли миритися із свавіллям та безчинством більшовицьких неоколонізаторів. Під час національно-визвольних подій 10 листопада 1920 р. Легедзино стало центром великого селянського антибільшовицького повстання, яке очолив полковник військ Директорії, військовий комісар Уманської округи Української Народної Республіки - П. Дерещук. Під його орудою було 4000 повстанців.

У зв’язку з неможливістю перемогти бунтівних отаманів, в ЧК розробили ряд спецоперацій з нейтралізації повстанського руху та придушення Холодноярської організації, яку підтримував П.Дерещук. Після придушення повстання загонами Г. Котовського десятки повстанців було страчено.

Один з учасників повстання, уродженець с. Вишнополя Семен Дерещук у Київському ДОПРі 20 липня 1924 р. свідчив, що у серпні 1920 р. загони червоноармійців «дуже вороже ставилися до селян, знущалися над ними, били, забирали худобу, одіж та інше, забрали мало не весь урожай...». Житель Тального, 90-річний Леонід Балабан 1993 року згадував: "Я ще пам’ятаю голод 1920-х років. Продзагони силоміць забирали зерно в людей. Потім засуха, грошова реформа. Кругом нестатки, голодні й опухлі люди…». Таке грабіжництво викликало перший голод в Україні 1921 – 1923 рр. Зазначимо, що це був тільки перший рік більшовицької влади. Розрахунок російсько-комуністичних керівників був суто політичним: засобами голоду вбити будь-яке прагнення до своєї держави [Вадим МИЦИК. (Черкащина). Голодовка на Тальнівщині та суміжних землях. - Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Випуск 18].

Друга хвиля голодомору припадає на 1932-34 роки. Але якщо в інших місцевостях голод розгорівся з осені 1932 року, то в селах Уманського, Бабанського, Буцького, Тальнівського районів він почався ще з початку 1932 року.

У березні жителі Бабанського району, в складі якого числилися села Вишнопіль, Легедзине, Тальянки, звернулися до керівництва держави за продовольчою допомогою. На їхні прохання більшовицька влада розпорядилася максимально укріпити «партийными, советскими, милицейскими работниками и работниками ГПУ таких рассадников разложения колхозников, как Бабанский район» (31.03.1933). До кінця травня в районі була найвища смертність – 19064 чол.

Голод став одним із засобів боротьби проти українського народу. У ході загальної колективізації проведеної радянським режимом, у 1930р. в селі було створено чотири колгоспи: "Червоний господар", "Комунар", "Паризька Комуна" та "Спільна праця". Третій голод в Україні 1946—1947 років здійснювався під безпосереднім керівництвом першого секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Мойсейовича Кагановича. Забрати весь хліб у селян, у колгоспах, радгоспах і цим поглибити голод у селах та містах — такою була його мета на грудневому засіданні політбюро.

Як наслідок такого канібальського експерименту більшовиків, у селі Легедзино під час радянського голоду 1932-1933 років (1 рік) померло 500 людей, репресовано - 17. Загинуло на фронтах Другої світової війни (5 років) - 106 людей. За ким "перевага"? На самому початку війни через село проходила лінія оборони. 30 липня 1941 р. в околицях села відбувся запеклий бій між частинами 8-го стрілецькою корпусу генерала-майора Снєгова (Особлива Коломийська прикордонна комендатура, у складі якої була школа військового собаківництва) та частинами німецької 6-ої армії групи "Південь". На місці події відкрито пам'ятник на честь загиблих воїнів та їхніх вірних друзів - прикордонних вівчарок (у світі два монументи, один - в Океанії, зведений військовими США).

Через кілька тижнів після запеклих боїв біля села Легедзине 18 серпня 1941 року відбулася зустріч Гітлера і Мусоліні. Останній прагнув справити належне враження на фюрера і запевнити його, що Італія послала на допомогу Німеччині свої найкращі війська. На шосе, що вела до Тального Гітлер і Муссоліні приймали парад італійського корпусу. Щоб, "привести в порядок" навколишню територію "фашисти терміново забирали з полів своїх убитих вояків, вивозили підбиту техніку, натомість звозили радянську, з машин скидали трупи наших бійців" (зі слів місцевих жителів). Були серед трупів і розстріляні чотироногі прикордонники.

За словами місцевих жителів, могил німецьких солдат у селі було близько 10, потім їх перезаховали, можливо у Софіївському парку. Радянських воїнів селяни ховати на полі бою, в окопах, у погрібах і закинутих ямах. Місцеві жителі виривали фотографії зі знайдених документів, для того, щоб потім опізнати тіла померлих. На сайті http://parabellum1941.narod.ru/photoalbum14.html виставлені дві такі фотокартки старшини і лейтенанта, які ось уже скільки років чекають на свою ідентифікацію.

У 50-х роках останки близько 500 солдат перезахоронені біля школи у Братській могилі.

У період окупації у Легедзино діяла невелика підпільна група опору. Село було звільнене в результаті Корсунь-Шевченківської операції радянських військ 9 березня 1944 р. У повоєнні роки відновлено зруйновані господарства, які у 1952 р. об’єднали в один колгосп імені В. Молотова. З 1963 р. господарство було перейменовано у колгосп ім. Богдана Хмельницького, у 1960-1980 pp. господарство стало відоме за межами області завдяки високим економічним показникам.

У наш час у Легедзино функціонують: загальноосвітня школа І-ІІІ ст., дитячий садочок, бібліотека, будинок культури, відділення зв'язку, кілька магазинів та кафе.

Школа, насамперед, славиться народною дитячою кіностудією "Мальва", якою керує Владислав Чабанюк. Його фільми були лауреатами дванадцяти всеукраїнських та міжнародних кінофестивалів аматорською кіно. Працює у школі хореографічний дитячий колектив "Візерунок" - неодноразовий переможець районних та обласних танцювальних конкурсів. Вихованці студії "Візерунок", учні шкіл із сіл Легедзино та Криві Коліна, під керівництвом хореографа Віталіни Лелеко 27 березня 2009 року у Тальному поставили справжню балетну хореографічну виставу "Лісова пісня". У виставі взяли участь більше шестидесяти акторів, починаючи з наймолодших і закінчуючи самим педагогом.

Землі бувшого колгоспу обробляють ТОВ "Агрофірма "Легедзине” та ФГ "Росинка". Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Легедзино” керує Янчук Леонід Володимирович. Кількість працюючих – 120; основні види діяльності: вирощування зернових та технічних культур, розведення ВРХ, свиней, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією, надання послуг у рослинництві. Адреса ТОВ "Агрофірма "Легедзино”: с. Легедзино, вул. Леніна, 5; тел.: 9-95-72, 9-95-19.

У Легедзино працює цегельний завод, який реалізує цеглу керамічну загальнопромислову марки М-100 за ціною 720 гр з н.д.с. за т.шт. Адреса: 23500 с.Легедзино, вул. Шевченка, 25-А; Е-mail : l_k_z@ukr.net, Юрій Іванович; тел. 80977663529; факс: (04731)9-95-24.

Відомі люди с.Легедзино:

1. Наомі Умань – режисер американського експериментального кіно, Фулбрайтівський науковець, фільмознавець, продюсер з міста Ньюхолл (Каліфорнія), яка зняла документальний фільм «Неназване кіно» про життя та традиції мешканців села Легедзино. Для найкращого розуміння українського села Наомі Умань сама живе в старій хаті у Легедзиному з 2006 року, тримає власний город, навчилась готувати борщ та вареники. Другий фільм, під назвою «Кода» (музичний термін, що означає лейтмотив, яким починається та завершується музичний твір), розповідає про єврейське паломництво до Умані. До своїх численних документальних фільмів американська режисерка Наомі Умань хоче додати ще один. Віднедавна вона збирає на Тальнівщині матеріали для фільму про Голодомор в селі Легедзине.

2. Владислав Чабанюк - місцевий учитель історії, директор заповідника «Трипільська культура», керівник Народної студії "Мальва", відомий за стрічкою "Ойра", знімає ”Легенду про Чорного козака”, в якому знялася Наомі Умань.

Народився у багатодітній селянській родині у с. Вишнопіль Уманського повіту Київської губернії. З посади сільського вчителя у 1915р. іде воювати на Південний фронт Російської армії. У Першій світовій війні здобув військове звання – штабс-капітан російської армії. З 1917р. член Української партії соціалістів-революціонерів, делегат 1-го Всеукраїнського військового з’їзду у м. Києві, один з організаторів повстання проти Гетьмана України – Павла Скоропадського (листопад – грудень 1918р.). Петро Дерещук не підтримав Радянську владу і у 1920 став організатором Уманського повстанського комітету, а 21 березня 1924 р. заарештований Уманським окружним ҐПУ. Засуджений на 10 років ув’язнення. 1927 року амністований, однак 30 квітня 1929 р. знову арештований і засуджений до 10 років таборів на Соловках.

13 серпня 1929 року Петра Дерещука за невдалу спробу втечі засудили до вищої міри покарання — розстрілу. 29 жовтня 1929 г. вирок приведений у виконання.

http://solovki.info/?action=archive&id=390