Гайсин розташований по обидва береги річки Сіб, яка впадає у Південний Буг.
Про назву міста сповіщає стара легенда:
На мальовничих берегах Собу гралися діти. Річка була швидка, мала багато водоворотів. Всупереч наказу батьків один хлопчик пішов купатися і вже не повернувся додому. Дізнавшись про нещастя, прибігла мати і почала кликати сина. Настав вечір, а потім і ніч, та мати все ходила вздовж річки і кричала: «Гей, сину!» Потім ще часто вона приходила на це місце кликати сина. Пізніше поселення було названо Гейсин, а з часом назва перейшла в Гайсин.
Під владою Речі Посполитої власники Гайсина дуже часто змінювали один одного, а якщо й траплялися постійні, то усіляко визискували та обкладали податками місцевих жителів. Навали турків, міжусобні війни між польськими магнатами, полум'я Гайдамаччини та Коліївщини періодично спустошували край та місто, зокрема.
Тому Гайсин у своїй архітектурній подобі досить молоде місто. Лише в кінці XVIII ст. економіка Гайсина дещо пожвавлюється і стабілізується. Зокрема, у 1845 році починає працювати шовковий завод, дрібні ремісничі майстерні, винокурня (зараз Гайсинський консервний комбінат) та пивоварня.
У Гайсині в 1860 році проживало 10106 громадян, в місті знаходились: одна православна церква, одна синагога і чотири єврейських молитовних домів.
Будинків було 690 (з них 9 кам'яних), крамниць 87 (2 кам'яні), міська лікарня.
Ось чому старі забудови міста щільно розміщені один біля одного, з пристройками і коморками, і так нагадують єврейські забудови. Приватні малі архітектурні форми будують під стиль.
З 1865 року в Гайсині починає розвиватись промисловість, інтелігенція міста будує для себе кам’яні будівлі. Зокрема, слід відмітити міську лікарню (згодом земська), банк і «гранд-отель», будинок Шпільберга (відділ статистики), адвоката Літваковського (будинок школяра).
Наразі Гайсин – типове провінційне, торгівельне містечко з населенням приблизно 25тис. чоловік. Асоціюється з чорною запашною хлібиною. Чому з хлібиною і чому саме з чорною, бо ВАТ «Гайсинський хліб» розвозить хлібобулочні вироби спеціальними фірмовими машинами далеко за межі Вінницької області.
Слід відмітити центральний проспект міста (мабуть радянське планування, «на віка»), досить широкий і з нормальним асфальтованим покриттям. Проте дуже вразив високий і широкий «лежачий поліцейський» біля місцевого базару. Відмітилась тут днищем своєї машини.
Кажуть у місті єдиний на всю Україну приватний смітник. Не була не бачила.
Про назву міста сповіщає стара легенда:
На мальовничих берегах Собу гралися діти. Річка була швидка, мала багато водоворотів. Всупереч наказу батьків один хлопчик пішов купатися і вже не повернувся додому. Дізнавшись про нещастя, прибігла мати і почала кликати сина. Настав вечір, а потім і ніч, та мати все ходила вздовж річки і кричала: «Гей, сину!» Потім ще часто вона приходила на це місце кликати сина. Пізніше поселення було названо Гейсин, а з часом назва перейшла в Гайсин.
Під владою Речі Посполитої власники Гайсина дуже часто змінювали один одного, а якщо й траплялися постійні, то усіляко визискували та обкладали податками місцевих жителів. Навали турків, міжусобні війни між польськими магнатами, полум'я Гайдамаччини та Коліївщини періодично спустошували край та місто, зокрема.
Тому Гайсин у своїй архітектурній подобі досить молоде місто. Лише в кінці XVIII ст. економіка Гайсина дещо пожвавлюється і стабілізується. Зокрема, у 1845 році починає працювати шовковий завод, дрібні ремісничі майстерні, винокурня (зараз Гайсинський консервний комбінат) та пивоварня.
У Гайсині в 1860 році проживало 10106 громадян, в місті знаходились: одна православна церква, одна синагога і чотири єврейських молитовних домів.
Будинків було 690 (з них 9 кам'яних), крамниць 87 (2 кам'яні), міська лікарня.
Ось чому старі забудови міста щільно розміщені один біля одного, з пристройками і коморками, і так нагадують єврейські забудови. Приватні малі архітектурні форми будують під стиль.
З 1865 року в Гайсині починає розвиватись промисловість, інтелігенція міста будує для себе кам’яні будівлі. Зокрема, слід відмітити міську лікарню (згодом земська), банк і «гранд-отель», будинок Шпільберга (відділ статистики), адвоката Літваковського (будинок школяра).
Наразі Гайсин – типове провінційне, торгівельне містечко з населенням приблизно 25тис. чоловік. Асоціюється з чорною запашною хлібиною. Чому з хлібиною і чому саме з чорною, бо ВАТ «Гайсинський хліб» розвозить хлібобулочні вироби спеціальними фірмовими машинами далеко за межі Вінницької області.
Слід відмітити центральний проспект міста (мабуть радянське планування, «на віка»), досить широкий і з нормальним асфальтованим покриттям. Проте дуже вразив високий і широкий «лежачий поліцейський» біля місцевого базару. Відмітилась тут днищем своєї машини.
Кажуть у місті єдиний на всю Україну приватний смітник. Не була не бачила.