Біля контори Жашківського цукрозаводу росте двохсотлітній дуб, який охороняється державою і є пам’яткою природи. Але нас на цей «військовий об’єкт стратегічного значення» не пустили, тож було вирішено дослідити гостинніші жашківські околиці.
Жашківський цукровий завод (1860 р. забудови)
У с. Конельські Хутори, аби побачити, збудовану у 1833 році церкву Димитрія Солунського їхати не хотілося, екзотичну ферму з вирощування страусів у селі Марійка відвідувати можна лише по запису, тож залишався єдиний варіант, за 10 км від райцентру, у селі Вільшанка росте старезний дуб, якому більше 500 років.
З’їхавши з траси Київ-Одеса, ґрунтовою дорогою «прорвалися» у село.
Вільшанка – звичайне українське село, чистеньке, маленьке, акуратне. Дівчина, яка йшла обабіч дороги, нічого не чула про ботанічну пам’ятку, яку ми шукали. Вона була «не мєсна». Обізнаними з цього приводу виявилися хлопці. Вони не лише показали, де знаходиться багатовіковий дуб, а й гостинно запросили ввечері до клубу, на діскотєку. Ну, там пива попити, тісніше познакомитись…
Сільська молодь
Дерево шукали ми не довго. Поважного патріарха було видно здаля. Примостився цей унікальний екземпляр прямо на людських городах. Щоб реально оцінити розмір дуба, треба обов’язково фотографуватися поруч із ним.
Дерево сягає у висоту до 20 м, а в окружності має 5 м.
Поряд із зеленою пам’яткою, на сусідському господарчому подвір’ї мирно рохкало поросяче сімейство.
Побачивши туристів, на двір вийшли господарі свиноферми, а за ними висипали, аби поспілкуватися, веселі гості. Тамара, так звали господиню, виявилася привітною, комунікабельною жіночкою, яка повідала нам, що їхнім дубом постійно цікавиться заїжджий народ. А недавно, так ще й ціла футбольна команда на двоповерховому великому автобусі заїжджала. Чоловік Тамари розповів про односельця, на городі якого теж ріс старезний, правда, двохсотрічний дуб. Своєю кроною затуляв пів городу, тому господар не витримав, та й зрізав зеленого велетня. Втім, неборака таки поплатився за живого свідка історії.
Тамарині гості, з розчервонілими обличчями, теж намагалися втрутитись у розмову, але ніхто з них не знав історії зеленого красеня. За версією одного з гостей, дерево залишилось від панського саду. Інші любителі історії стверджували, що під кроною могутнього дуба відпочивало чи то військо, чи то сам Богдан Хмельницький, достеменно невідомо.
Запитавши у привітної господині дорогу до місцевого храму ми поїхали досліджувати вільшанську місцевість. Минувши греблю по сошейній дорозі виїхали нагору.
Місцевий клуб 1962 року забудови вразив своєю занедбаністю.
Певно, хлопці щодо дискотеки пожартували.
Позаду клубного приміщення розміщується контора, вибудувана у закарпатському стилі. Як пояснили уже знайомі нам хлопці, які просто випадково прогулювалися поряд, у цій будівлі знаходяться (рахуйте!) сільрада, клуб, бібліотека, магазин, церква Московського патріархату. При цьому, другий поверх споруди залишається практично вільним.
Універсальна споруда
На пропозицію щодо дискотеки ми так і не зголосилися та польовими дорогами, добралися у сусіднє село Житники.
По дорозі марно намагалися розпізнати у цій рослині хоч якусь сільськогосподарську культуру. Зупинилися на тому, що це рапс або по-народному, свиріпа.
Житники і сусіднє село Литвинівка мало чим відрізняються одне від одного. До 1918р. у цих селах було багато заможних селян. Самі трудилися коло землі і наймитів наймали. В радянські часи села теж славилися високими врожаями та працьовитими людьми. І якщо на жашківщині говорили про «багаті села», то мали на увазі Житники і Литвинівку.
Дорога з Житників до Литвинівки
Краєзнавчих цікавих об’єктів у цих селах ми не виявили, хіба лише здивували ялини одного віку, які ростуть на подвір’ях місцевих жителів. Такі насадження не масові, та все ж, періодично трапляються. Мене здивував майже один вік цих дерев. Мабуть це були спеціальні насадження, або ж, у колгосп завезли ялинок, а місцеві порозтягували… Версій може бути безліч.
Досліджуючи будь-яку місцевість, я намагаюся виявити щось особливе, цінне і неповторне. Жашків у всій красі показав свою оригінальність, Вільшанка теж має персональну пам’ятку, а от з Житниками і Литвинівкою не склалося. Не побачила. Пропустила. Пройшла повз. Та я впевнена, що воно є, оте неповторне, просто треба уважніше придивитись. Але, поки що тільки пазли, на решту просто немає часу...
|
