У Інтернеті є такий допис: «найкраще село Сахнівка, бо там життя кольорове і Ви радієте старим атракціонам!!!!».
Яке майбутнє у сільської школи? Чи можна в нових ринкових умовах повторити успіх О.Захаренка? Яка зараз Сахнівська школа? З такими запитаннями я побувала у Сахнівці.
Яке майбутнє у сільської школи? У 60-70 роках для дітей з інших сіл, які навчалися у Сахнівці, звели окремі приміщення для проживання. Ще й досі дві будівлі осиротіло дивляться на велику школу пустими очима-вікнами.
З 90-х р. чисельність населення Сахнівки неухильно скорочується. Станом на 2008 р. у селі проживало 1364 особи. Зараз у Сахнівській школі навчається 138 дітей. У 11 класі здобувають освіту 9 учнів. З урахуванням демографічних умов села приросту населення не очікується. Ні для кого не секрет, що сільський потенціал служить донором для міста. Знання у сільській школі здобувають для того, аби випускник мав «щасливе майбутнє» подалі від рідної оселі. А якщо закривається школа, то вмирання села відбувається негайно.
Відповідь на перше запитання – майбутнє сільської школи залежить від політично-економічного розвитку села. Наразі перспективи у селі немає і ніхто його не розвиває. Це розуміє і внук Олександра Антоновича Захаренка – теж Олександр. Щоб не розмивалася у історичній палітрі творча лабораторія його дідуся, він пропонує на базі школи організувати санаторій. Непоганий вихід, але є кілька проблем – чиїм коштом, і знову ж таки, - для кого?
Питання друге. Чи можна в нових ринкових умовах повторити успіх О. Захаренка? Не можна. Повернення не буває, бо пошуки вчорашнього приречені. Досвід враховувати, НЕОБХІДНО, бо джерела в здатності пам’ятати. Передовий педагогічний досвід школи переконливо показує те, чого можна досягти в практиці, на основі яких засобів і за яких умов.
Запитання третє. Яка зараз Сахнівська школа? Для того, щоб відповісти на це запитання необхідно дослідити якою ж вона була. За початковий старт візьмемо перелік того що було, констатуємо що є зараз і поміркуємо над тим, чому немає і чи потрібно?
1. Лелеки над Сахнівкою. Є. І дуже багато. Тільки по дорозі до школи ми нарахували 7 гнізд.
2. Діти – це правда про дорослих, які їх виховують... Діти у Сахнівці є… Вилітають як лелеченята з батьківського гнізда, створюючи свою власну оселю.
Граючись намагаються бути дорослими. З віком люди вчаться приховувати свої думки й бажання або кажуть те, що їм у цю мить вигідно. Діти ще не вміють такого робити. Вони не вміють лукавити… Безпосередні і щирі… Чудові, прекрасні діти у Сахнівській школі. Їх 138.
Особливо в молодшому шкільному віці, діти дуже тонко відчувають фальш у стосунках із старшими, хоча вони ще не зовсім розуміють, звідки вони це знають і чому взагалі так відбувається. Тому дуже важливо не тільки йти з відкритим серцем назустріч учням, а й достукатись до кожного маленького сердечка без винятку. І якщо Ви достукались, то «…довіку відповідатимете за тих, кого приручили».
Настя Крамар – учениця 3 класу
Антон Кукса – учень 3 класу
Віка Поліщук – учениця 3 класу
Пштина Аня – учениця 9 класу
Думанська Маша – учениця 8 класу
Рак Оксана – учениця 9 класу
3. Про школу. Ідейним натхненником, без сумніву, був О.Захаренко, який у 1959 році, після закінчення фізико-математичного факультету Черкаського педагогічного інституту, один рік пропрацювавши у Сахнівській школі учителем фізики, пішов служити до армії. Здавалося б, що таке рік у школі? Миттєвість. Та молодий педагог наскільки захопив школярів небом і космосом, що учнівський колектив написав листа до командирів збройних сил СРСР з проханням повернули Сахнівці молодого учителя.
У 1964-му відслуживши в армії, Олександр Антонович повертається у школу, працює учителем математики та організовує гурткову роботу. Наразі у школі позакласним навчально-виховним процесом опікується Тищенко Сергій Федорович. Учні відвідують такі секції: - відеогурток; - природознавчий; - шахи.
Учитель, який сам постійно не вчиться, стає неспроможним навчати інших. О.А.Захаренко, разом із своїми колегами і сам навчався, і дітей прилучав до творчої роботи. Клас програмованого навчання у Сахнівській школі був одним з перших у Черкаській області. Свого часу учнями і учителями було виготовлено 32 навчально-контролюючих машини, які активізували процес навчання. Зараз у школі 14 комп’ютерів не підключених до Інтернету.
У Сахнівській середній школі були створені власні засоби масової інформації. Раз на місяць протягом години усі жителі Сахнівки і навколишніх сіл мали змогу подивитися телепередачу зі шкільного телецентру. Функціонувала радіомережа, випускалася шкільна багатотиражна газета «Дівочі гори». Радіо і телецентр, через проблеми виходу у ефір, не функціонують. Залишилась лише згадка у шкільному коридорі.
Газета «Дівочі гори» успішно випускається, судячи з усього, раз у квартал.
У 1964 р. споруджено фонтан «Колосок». Новоприйняті піонери 1964 року навколо фонтана посадили верби. Фонтан є, плакучих верб немає. У 1967 році на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції був відісланий «Лист у майбутнє», який готували учні та учителі цілий рік і який стане дарунком людям, які святкуватимуть 100-річчя Великого Жовтня. Навряд чи нащадки святкуватимуть цю подію, але 2 листопада 2017 року, відкривши сейф, вони почують слова з минулого і зможуть зрозуміти, якими були учні, учителі, яким був той час. Думки, побажання, осмислення сенсу людського буття вміщуються на чотирьох магнітофонних плівках. Генератори ідеї завбачливо поклали у схованку ще й магнітофон, бо уже зараз важко було б знайти таку раритетну апаратуру.
Фонтан «Колосок» і сейф, який мають відкрити сахнівчани 2 листопада 2017 року
Готуючись до святкування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна учні Сахнівської школи захопившись пошуковою роботою виявили, що у Черкаській області 99 пам'ятників вождеві світового пролетаріату. Тож з нагоди вікопомної дати спорудили біля школи сотий пам'ятник.
100 пам’ятник В.І.Леніну
Поблизу пам’ятника вождю усіх народів знаходиться куточок Олі Лисенко. Тут споруджено монумент відважній дівчинці, яка рятуючи подругу сама загинула.
1967 – 1969 роках силами учнів, батьків, педагогів споруджено культурно-музейний центр. Краєзнавчо-історичний матеріал у музеї висвітлено у такій послідовності: І зал - найдавніші часи, історичне минуле, побут, традиції сахнівчан.
ІІ зал - життя села у 1917-1945 роках, голодомор, становлення Радянської влади, Велика Вітчизняна війна.
ІІІ зал - відбудова зруйнованого народного господарства, успіхи колгоспу «Маяк», відомі люди Сахнівки.
ІV зал – музей народного вчителя О.Захаренка. У цій же ж будівлі знаходяться обсерваторія і планетарій з апаратурою, якій понад 50 років. Не дивлячись на солідний вік, зоряне небо побачити можна.
До постійних експозицій відноситься і Галерея Слави у шкільному коридорі. Тут на стінах розміщені портрети з прізвищами усіх випускників, а прізвища відмінників навчання сяють золотими літерами на дошці Пошани.
1970 р. завершено спорудження теплиці. Сальвії – улюблені квіти Олександра Семеновича.
Для потреб шкільних клумб у теплицях вирощують розсаду цих квітів.
1983 р. завершено будівництво Палацу здоров’я з басейном.
Спортивний майданчик є, а басейн, ні літній, ні зимовий уже давно не працюють через брак коштів на ремонт і на експлуатацію об’єктів.
1987 р. обладнано виробничі майстерні. Школа брала замовлення на Корсунь-Шевченківському механічному заводі на виготовлення дрібних деталей для сільськогосподарських машин, на фабриці „Корсунчанка” – на пошиття рукавиць, халатів, фартухів. Кожен учень протягом навчання оволодівав багатьма видами трудової діяльності.
Серед розмаїть професій тут училися на механізатора, вивчали автомобільну справу. Для цього була обладнана відповідна база: трактори, комбайни, автомобіль, моторолер, поле виробничої бригади, трактодром. Діяв гурток картенгістів, де навчалися їздити на картерах і мініавтомобілях.
Трактор без гусениць, згадуючи про свою молодість, ще й досі самотньо стоїть на шкільному подвір’ї. І на металобрухт шкода здати і як наочний експонат нікому не потрібен.
Поряд з навчанням у шкільних майстернях, учні працювали у колгоспному саду. Щорічно табір праці і відпочинку «Світлячок» розташовувався на горі Дівиці. А в урочищі між горами Пастушкою і Дівицею був колись колгоспний сад, виноградники, кущі смородини, порічок, плантація полуниці, вирощували навіть баштан. Школярі трудилися в саду і відпочивали у літньому таборі.
Зараз колгоспний сад знаходиться в оренді. Ні баштанів, ні порічок, ні смородини тут не знайдеш.
Виноград, одна грона якого вміщувалась у одному відрі заріс бур’янами та здичавів. Залишилися яблуневі садки ось у такому вигляді.
У школі склалася традиція – залишати добрий слід на землі. Кожен випускник, у пам'ять про себе, на подвір’ї школи або поблизу садить дерево чи кущ.
Територію школи прикрашає також іменна алея троянд, висаджена на честь 216-ти солдатів-сахнівчан, які захищали рідну Батьківщину від ворогів. Коли закладали алею, у ямки для кущів принесли землю та воду з того двору, звідки воїн пішов захищати рідну Батьківщину.
У 80-х роках оновлено фасад школи. Проект мозаїчного панно створювали за участю школярів. Узагальнивши роботи учнів, художник розробив картини.
Шість лозунгів, які символізують напрями роботи Сахнівського навчального закладу збереглися і донині: «Хай завжди буде сонце! Хай завжди буде мама!», «Без праці хліб не родить», «Без книги немає знань, без знань — комунізму», «До серця дитини через захопленість», «Ми патріоти - інтернаціоналісти». Та трохи змінились пріоритети. Тож замість «Без книги немає знань, без знань – комунізму» досягнення мети перейменували на: «Без книги немає знань, без знань немає майбутнього». А фразу «Ми патріоти - інтернаціоналісти» інтерпретують так: «Не можна і дня жити без тривоги за Батьківщину».
Тепер про пріоритети і цінності. У кінці 80-х вони кардинально змінилися. Споруджено «Криницю Совісті» у шкільному дендропарку у пам’ять про 1100 сахнівчан, що загинули у роки Голодомору. Слід відзначити, що це один із перших в Україні пам’ятник жертвам голодомору.
Вожата упродовж 20-ти років – Проценко Марія Василівна невтомно працювала над збором матеріалів для цього проекту
Описала мабуть усі більш-менш масштабні ідеї сахнівчан. З кожним роком тягар авторської школи змушує учителів і учнів висаджувати клумбу здоров’я, фарбувати старі атракціони, доглядати за іншими пам’ятними спорудами, обробляти все більші і більші площі зелених насаджень. Донька – березка, синок – дубок… Пороз’їжджалися по світу… Докупи не збереш… Школа, колиска щасливої долі залишилася у дитинстві. Дитинство – це той єдиний рай, з якого людина добровільно хоче вирватися, аби пізніше жити мрією про повернення до нього. А повернення не буває. У тих, здавалося б, знайомих до болю стінах вирує зовсім інше життя. У рідній школі живуть і працюють уже зовсім інші люди із зовсім іншими методиками. І дивуються вчорашні випускники, чому ж дерева так швидко повиростали?
