З давніх-давен одруження завжди було однією з найурочистіших, найбільш хвилюючих подій у житті людини. Український народ дбайливо зберігав та передавав увесь свій багатовіковий досвід, знання, вірування прийдешньому поколінню. Проте, під тиском політики радянсько-більшовицького та польського режимів українські весільні обряди вимивались, за часів перебудови – перебудовувались, а у наш час модифікуються під євростандарти.
 Та все ж, віками сформовані традиції українського села, його звичаї та традиції а, насамперед, весільні, не змогли повністю відійти у небуття. Справжні патріоти, жителі села Дубова Уманського району Черкаської області знають і старанно бережуть ці знання. Театралізоване дійство весільного обряду у селі Дубова відбулося 21 серпня 2009 об 11 годині. Головні герої «Уманського весілля»:
Наречений Микола – учень 11 класу Дубівської школи;
Наречена – столична дівчина Даша.
Батьки наречених – справжні батьки Колі та Даші.
Свати, бояри, дружки, світилки та інші гості – усі бажаючі.
Хлібом-сіллю зустріли батьки молодої майбутнього зятя. Поторгувавшись за викуп, бояри та свати не скоро знайшли наречену за раритетною шафкою.
Брат молодої розплів, розчесав довгу сестрину косу.
Старша дружка допомогла одягти весільний вінок, який відіграє роль оберегу від «поганого ока». Символічне значення має і кожух, який захищає від злих сил, є символом домашніх духів, знаком причетності до родинного вогнища. За традицією, прощання з дівуванням і парубоцтвом відбулося на вивернутому кожусі, де молодята попросили благословення у батьків і у всіх присутніх.
Потім молодий повів молоду знайомитись зі своїми батьками. Свекри зустріли наречених на порозі із хлібом-сіллю. Хліб символізує достаток, а сіль – оберіг від злих сил. Хто з молодих відкусить від хлібини більший шматок, той і буде керувати в сім’ї.
Після «відвідин свекрухи» наречені, їх батьки, родичі та запрошені «весільним поїздом» направився до церкви.
Після вінчання батьки молодої у своїй оселі зустріли молодят традиційним хлібом-сіллю, благословили священною іконою, прикрашеною рушником, обсипали житом. А потім щасливі молодята запросили усіх до столу.
Розпочалося веселе гуляння та частування.
Ритуальні дівочі співи у виконанні десятка дубівських місцевих бабок вражали своєю колоритністю, народністю та сердечністю.
Як символ переходу нареченої у стан заміжньої жінки наприкінці весілля відбувся обряд «покриття» наміткою (хусткою).
При всьому розмаїтті предметів побутового призначення, що використовуються у обрядовому дійстві, головним атрибутом є коровай.
Свати уміло розділили його між гостями, а підошву залишили музикам. За давньою традицією, гостей, після отримання короваю, почастували. У свою чергу запрошені виголошували промови, настанови, привітання, обдаровували молодят подарунками.
Вважалось, що шлюб буде щасливим, коли у весільному ритуалі присутні: коровай, вінки, вишиті рушники, священна ікона, кожух, хлібне зерно, діти.
Талановиті аматори села Дубова постаралися все це організувати.
|
