Передмова до статті ТУТ.
Про обрядове дійство "Уманське весілля", яке відбулося 21 серпня 2009 року читати ТУТ.
Село Дубова розташувалося по обох берегах середньої течії річки Ятрані (притока Синюхи), на відстані 20 км від м.Умані, з якою сполучене постійною дорогою.
Поблизу села виявлено залишки поселень трипільської та черняхівської культур. Український історик, археолог, етнограф, археограф Володимир Боніфатійович Антонович, засвідчившись даними Оксанинської волості, у своїй «Археологической карте Кiевской губернiи» вказує ще й на 4 кургани поблизу села.
В документальних джерелах село згадується з 1730 року. Певно, воно існувало і раніше, але граничність з Диким полем, яким впродовж віків проходили різні кочові народи, не залишали шансів на виживання тутешнім мешканцям.
Назва Дубова у мене асоціюється з масштабними насадженнями дубових лісів, або хоча б просік. Навіть місцева легенда вказує на те, що поблизу дубового лісу, перші поселенці заснували осаду і назвали її Дубова. Але дубів, у значенні дерев родини букових, у цьому краї дуже мало. Ще за часів володарювання Уманщиною (у 17 ст.) магнатом Калиновським, а з 1726 р. Потоцьким, лісові угіддя зазнали величезного нищення задля поташу, який так дорого купували у Західній Європі.
З 1768р. в Дубовій уже була церква святого Василя великого [Опись церквей Уманськой протопопи за 1775г. «Киевские епархиальные ведомости», Київ, 1894, №17, стор.57], а у 1840 році храм капітально відремонтували. Завдяки коштам купця Василя Лашина і священнослужителя Фоки Свинського, звели нову дзвіницю.
Графік приросту населення села Дубова (зауважте, радянську статистику важко знайти, а якщо й зустрічається, то невідомо чи вона достовірна, особливо після геноцидів-голодоморів)
За часів володарювання Щенсного Потоцького селяни Дубової сіяли на ланах пшеницю, жито, овес, ячмінь і багато проса. Кріпаки відбували два дні панщини на тиждень і навіть могли замінити свій відробіток грошима. За роботу в панській економії селянам також платили гроші.
Сучасне ТОВ «Дубова», керівником якого є Матерянський Анатолій Миколайович (кількість працюючих – 85), на своїх земельних угіддях сіють в основному зернові, цукровий буряк, олійні культури.
З початку XIX ст. століття монопольне володіння Потоцьких Уманщиною почало рушитись. За борги, які з'явились у ході будівництва «Софіївки», у 1808 році село Дубова було продане поміщику Теофілу Перетяткевичу, а з 1832р. за протекцією останнього, село Дубова стає містечком. Тут раз на тиждень, у четвер, відбувався ярмарок, де збували свої товари ремісники (кравці, шевці, ковалі, тощо), єврейська громада утримувала монополію у сфері торгівлі хлібом і горілкою.
Містечко відігравало роль певного економічно-культурного центру для навколишніх сіл. Тут діяли православна церква, при ній церковно-приходська школа, дві синагоги, лікарня з одним лікарем та двома фельдшерами і одною «повивальною бабою», дві аптеки, три постоялих двори, дві казенні винні лавки № 511 і 512, два водяні млини, вітряк, шість кузень, маслобойня, близько двадцяти бакалійних лавок. Потреби населення обслуговувала поштово-телеграфна станція, 2 цирульні, 4 кравецькі та швейні майстерні, одне фотоательє.
На річці Ятрань діяв високопродуктивний борошномельний вальковий млин, що належав поміщику Грабовицькому, на якому працювало 18 робітників.
Журливо доживає своїх днів борошномельний вальковий млин
У 1850 році, після смерті поміщика Теофіла Перетяткевича земельні володіння Дубової розділено на дві частини між спадкоємцями – сином Фортунатом Феофіловичом та внучкою Августиною Просперівною.
Після відміни кріпосного права з 1861р., містечко стало адміністративним волосним центром з дільничним поліційним управлінням та з одною, на всю волость, двокласною (п’ятирічною) школою. В її перших трьох початкових класах (станом на 1912р.) навчалося всього 141 учні.
Оскільки селянська реформа, повністю не вирішувала земельного питання, хвиля суспільно-політичного руху не спадала, а навіть загострювалася. Активізувалася діяльність польської шляхти за звільнення з-під влади Російського царату. Повстання польських патріотичних сил почалося у січні 1863 року. Підтримували ідеї польської шляхти і Перетяткевичі. На придушення повстання царизм кинув велику й добре озброєну армію. У нерівному бою, біля с.Соловйовка Радомишльського повіту 29 квітня 1863 року загинув молодий панич Адольф Перетяткевич (син Фортуната).
У 1890р. до Умані проведено залізничну колію. Це сприяло збільшенню вивозу з України сільськогосподарських продуктів поміщицьких господарств. Зріс попит на пшеницю, худобу. Значні земельні угіддя Дубової почали засівати цукровим буряком для низки цукроварень, які збудували в цьому краї.
Безземельні або малоземельні селяни працювали в панських економіях, в кузнях, яких у Дубовій було 6, наймалися до заможних власників млинів, ходили на заробітки в Херсонську губернію, тощо.
Барон і відставний генерал Григорій Федорович Меєндорф, відомий меценат, що керував дворянством Уманського повіту у 1904р., на власні кошти, збудував місцеву лікарню, яка працює й донині. При ній закладено парк.
Соціально-економічна нерівність, політичний гніт викликали обурення селянської бідноти існуючими порядками. У 1905-1907 рр. в Дубовій виникла соціал-демократична група, до складу якої ввійшли місцеві селяни-бідняки: Лисун Омелян, Антон Євдокимович Кузьменко, Теофан Олександрович Коваленко, А.Збаржевський (останній брав участь у повстанні на ескадреному броненосці «Потьомкін», де служив юнгою). Група вела широку політичну агітацію, розповсюджувала прокламацію «Товариші робочі і селяни!», в якій закликалося до скинення самодержавства в Російській імперії.
Панцерник «Князь Потьомкін-Тавричеський» (фотографія з підручника історії України С.В. Кульчицького та Ю.Г. Лебедєвої)
З приводу цих подій, у тогочасному донесенні міністрові внутрішніх справ П.А.Столипіну, Київський губернатор В.А. Сухомлинов 4 липня 1906р. писав: «В Дубовій рух селян підтримується важкими економічними умовами… На ґрунті господарських злиднів успішно прищеплюється всяка злочинна агітація. Треба провести низку арештів, для яких точні відомості і вказівки дані попом і місцевою сільською владою. Віцегубернатор дав інструкцію справникові та приставу і, мабуть, таємна організація незабаром буде виявлена і затримана» [Второй перод революции 1905-1907гг. Ч.2, кн..3. – Москва, 1963, вид.АН СРСР, стор.106-109].
І дійсно, незабаром Омельяна Лисуна вислали у заслання на два роки до Олонецької губернії [ЦДІА УРСР. Фонд Київської губернії жандармського управління. Ф.274, оп. І, спр. 1054, арк. 530], арештовано А.Збаржевського та Т.О.Коваленка, у яких знайшли листівки революційного характеру [ЦДІА УРСР. Фонд Київської губернії жандармського управління. Ф.274, оп. І, спр. 1969, арк. 1-12].
На початку березня 1918 р. містечко окупували австрійсько-німецькі війська, згодом влада перейшла до повітового комісара уряду Директорії. Влітку 1919 року у Дубовій був вчинений єврейський погром і розвалений центр містечка. Радянська влада утвердилася у Дубовій на початку 1920 року.
У 1929 році у Дубовій почалася колективізація, створено ТСОЗи, які в 1931 році були реорганізовані у сільськогосподарські артілі. З 1934 року була створена МТС.
У кінці липня 1941 року у Дубову ввірвалися німецько-фашистські окупанти. 93 жителі були насильно вивезені до Німеччини, 185 жителів брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них 62 – загинули, 93 – нагороджені орденами і медалями.
У повоєнні роки відбудовувалось зруйноване народне господарство, тривало колгоспне будівництво. У 1958 році були об'єднані господарства сіл Дубова, Вільшана Слобідка, Коржовий Кут, Коржова та Вільшанка до одного колективного під назвою «Ленінський шлях». У 80-х роках господарства цих сіл знову стали самостійними.
Центральна вулиця села
За рахунок коштів колгоспу збудовано ряд важливих для села установ: 1960-1961 pp. – дитячий садок, лазня, контора, ферми, гараж.
Сільська церква
Пристосоване приміщення дитячого садка служить тепер духовним потребам мешканців села. Тут тепер Модернізована УПЦ Казанської ікони Божої Матері Київського патріархату. Дзвіниця виглядає ось так:
У 1965 р. облаштовано стадіон. Його можна побачити відразу при в'їзді до села.
У 1965 р. на річці Ятрань було споруджено малу гідроелектростанцію, яка начебто у недалекому майбутньому має відновити свою роботу.
Мала гідроелектростанція
У 1970 р. споруджено нову школу на 400 учнів. Зараз у цьому приміщенні одночасно і школа і садочок. Все це зветься НВК (навчально-виховний комплекс). Укрупнюється школа і за рахунок діток із сусідніх шести навколишніх сіл.
19 серпня 2011 року
1983 р. – молочно-тваринний комплекс, пришкільний інтернат.
1987 р. – магазин поблизу гідроелектростанції.
Магазин Дубок
Є в селі клуб.
Вхід до будівлі обрамляють два стовпи з кулями.
Цікаво те, що такі кулі зустрічаються кругом. На в'їзді у село, та навіть у людей у городі валяється таке архітектурне диво. Певно, землячка Г.Л. Петрашевич конструювала.
Символічна куля Дубової
Монументи та пам’ятні споруди села Дубова
За Радянських часів в Дубовій встановлено два обеліски – воїнам, які 10 березня 1944 року полягли в боях під час визволення села від гітлерівців, та односельцям, що віддали своє життя в боротьбі за владу Рад у 1918-1920 роках і 1941-1945 роках. Певно, за радянських часів у селі з'явився і Ленін (жаль фотка вождя в бур'янах погано вийшла ).
Воїн-визволитель. Літо, 2011р.
Обеліск в центрі села
Біля школи висаджено живу композицію з троянд на честь загиблих у роки Великої Вітчизняної війни односельчан. Так само, як і у Сахнівці, землю і воду у ямку для кущів несли із того подвір'я, з якого, полишаючи рідне село, йшов солдат на фронт. У 2009 року «Зірка пам'яті» ледь показувала свої контури серед серпневих бур'янів.
Пам'ятна композиція. Літо-2011.
За часів незалежності до 75-ї річниці голодомору в селі, на місці поховання, було встановлено пам'ятний знак «Жертвам голодомору 1932-1933 років». Закатовані голодом близько 500 жителів Дубової.
У 2008 році встановлено монументальну споруду на честь закатованих єврейських родин с.Дубової (винищено близько 2500 євреїв).
Напис на камені: "Площа народної згоди. 5.06.08"
Відомі люди:
1.Галина Львівна Петрашевич (1903-1999) – український радянський скульптор, заслужений діяч мистецтв УРСР. Див: http://kraeznavstvo.at.ua/load/0-0-0-24-20.
2. Михайло Тимофійович Оратовський (1905-1966) – відомий вчений-селекціонер, автор багатьох сортів фруктових дерев, зокрема, черешень: Валерій Чкалов, Мелітопольська рання, Бігаро Ораторського, Присадибна.
Використані джерела та література:
1. ДАЧО. – Ф. № Р5624. – Оп. 1. – Спр. № 91. – Арк. №1-9.
2. Електронна версія книги Міста і села України. Черкащина 2009. Уманський район // Режим доступу:
3. Похилевич Л.И. Сказания о населённых местностях Киевской губернии. – К. : тип.КПЛ, 1864 г. – С.374.
4. Антонович Владимир Бонифатьевич. Археологическая карта Киевской губернии. 1895.