Початок 2012 року не порадував зимовою погодою. Скоріше так, рання весна, десь близько 8 березня. Традиція 1 січня їздити на лижі явно зривалася…
Але в запасі моїх туристичних задумок була одна цікава та нереалізована ідея. Це – пейнтбол! Гра вважається командною, а її суть заключається у тому, аби бігаючи на відкритому повітрі, ховаючись по різних ярках і оборонних форпостах, відстрілювати (капсулами з фарбою) рухомі мішені.
Пейнтбол поблизу Умані, а точніше в п’яти кілометрах від міста, знаходиться біля села Ятранівка. Туди, без запізнення о 14 годині, ми з дівчатами і приїхали. На вузькій вуличці дачного масиву нас зустріла доброзичлива господиня – тьотя Таня. Її чоловік, Сан Санич, за сумісництвом пентбольний суддя, запросив у дім та підшукав для нас обладунки.
Поступово перетворюючись на воїнів, ми з Валюшкою обмірковували тактику бою. Сан Санич пояснив техніку безпеки. Правило №1, або найголовніше правило: ні в якому разі не знімати маску! Ми уважно вислухали, зробили висновки і рушили в напрямку ігрової площадки.
Спочатку грали просто так. Вчилися стріляти, як зайці ганяли по площадці і раділи, що, взагалі, влучили у що-небудь. Потім грали на відстрілювання чужих. Настрій був радісний і навіть піднесений. Ми з Валюшкою добивали «залишки ворожої сили» з максимальними втратами. Цьому сприяла не лише наша фізична підготовка, а й те, що один із супротивників був на каблуках, а Галинка, та взагалі моталася в різні сторони в якості наживки.
Наступний сценарій заключався у тому, аби принести до свого штабу прапор, розміщений в центрі поля. Зібравшись із силами, Люба стрімголов зигзагами помчала вперед. Галинка прикривала її з тилу. Ми не чекали такого зухвальства, не змогли правильно зорієнтуватися в ситуації, в результаті чого наші кулі так і не зупинили супротивника.
Та це була єдина їхня перемога! Усі інші, п’ять разів, стяг майорів на нашій стартовій базі.
Після того, як Галинка вистріляла усі патрони, ми грали утрьох на добивання. Валя вилізла не вишку і грозно розмахувала маркером. З такої висоти її не зняти… Я економила кулі. Люба теж не штурмувала. Так і сиділи. Та раптом, зав’язуючи шнурки на кросівках, я помітила окоп. Повзком, по-пластунськи я просувалася в сторону Люби. В цей момент Валюшка залишила свою вишку і напористо почала наступати на Любу. На вершині мужності у Валі закінчились патрони, а вона все бігала по площадці, розмахувала маркером і вигукувала якісь гасла.
Та вся моя увага сконцентрувалася лише на Любі. Вона тихо сиділа, не помічаючи мене. Кілька коротких черг і після «вогневого зіткнення» у мене з’явилося бажання добити Любу прикладом. Та тут удачно вмішався Сан Санич. У Люби теж не стало куль.
Завершувала гру я в повній самоті. Випустивши останні подихи зі свого маркера в сторону мішеней-касок, я переможно прийняла титул «найкращого стрілка».
Трохи втомлені, але надзвичайно задоволені грою ми поверталися додому. Усім сподобалося, враження були лише позитивні.
|
