Історик за фахом, учитель за покликанням, протягом багатьох років збирав матеріали з історії освітянської справи, з них 6 місяців працював у архівах Харкова. 26 листопада 1975 року виконкомом міської Ради трудящих прийняв рішення № 610 «Про відкриття музею системи народної освіти», а 12 грудня 1975 року Палій С.П. став його директором.
Експозиція музею на той час складалася з 8 планшетів і охоплювала період 1766-1975 років. Наразі, представлена на 27 планшетах у 2-х залах експозиційна тематика є важливим історичним матеріалом освітянської та просвітницької діяльності в Уманському регіоні.
Серед експонатів музею зберігається документ, свідчення світлої пам’яті про свого батька дочки видатного уманця – Замаховської Світлани Сергіївни.
СПОГАДИ ПРО БАТЬКА
Події, які вже давно стали історією, збереглися в моїй пам’яті дуже виразно.
Далекий грізний 1941 рік. Директор школи № 7 Іван Олександрович Герасименко мобілізований до Радянської Армії. Школу він залишив на мого батька, Сергія архомовича Палія, який за станом здоров’я не міг піти на фронт. Німці наближались до Умані. Відлік часу пішов не на дні, а на години. Батька в останній момент перед евакуацією зібрав учителів і роздав їм трудові книжки, що було суворо заборонено. Як дякували йому після війни колеги, я добре пам’ятаю, оскільки відновити документи було дуже важко, а влаштуватись на роботу без цього було неможливо.
З останнім ешелоном ми залишили місто, щоб повернутися сюди після визволення.
1944 рік. Навкруги руїни, розграбована, знівечена школа .За дорученням завідуючої міськвно Н.Т.Зеленої батько приступив до обов’язків директора школи і розпочав відновлювальні роботи. Збирали всім миром все, що могли: приносили стільці, табуретки, ослінчики, адже меблів ніяких не було. Не було підручників, зошитів, чорнила. Але 1 вересня 1944 року заняття розпочались, і школа прийняла перших повоєнних учнів. Пішла в перший клас і я. Приходилось сидіти по двоє на одному стільці, писати на газетах, але всі раділи з того, що закінчилась війна, що знову панує мир.
Господарські роботи не давали спокою. Треба було думати про те, як обігріти школу. Батько випрошував у військовій частині вантажівку і з учнями старших класів їздив до лісу заготовляти дрова. Їздили після уроків, поверталися пізно вночі, втомлені і замерзлі. Але ніхто не відмовлявся від роботи, кожний радів з того, що чимось міг допомогти школі. Перед очима у всіх був приклад батька, який працював разом з учнями. Всі ми тоді були напівголодні, погано вдягнені і з нетерпінням чекали великої перерви, коли завдяки турботі дирекції школи учні одержували гарячі сніданки.
Та життя брало своє. Незважаючи на нестатки, вчителі разом з учнями весело і дружно відмічали свята. На новорічні вечори готували маскарадні костюми, майстрували ялинкові прикраси. Пам’ятаю, як на вечорах співала Ніна Місіна, майбутня солістка Київського оперного театру. Душею всіх цих подій був батько, для якого не було більшої радості, як бачити усміхнені обличчя його учнів.
Після повернення з фронту Герасименко Івана Олександровича, який знову став директором школи, батько перейшов на роботу до Уманського учительського інституту.
Також у музеї представлені документи, переписка, грамоти, фотографії з особистого архіву Палія С.П.
Палій Сергій Пахомович разом з Шпорт Цілею Беніамінівною, відмінником освіти, вчителькою с/ш№2, згодом зауч с/ш№13
Палій Сергій Пахомович з учителями та учнями Уманського учительського інституту 2.06.1951р.
Палій Сергій Пахомович в центрі
Зліва ліворуч – Миколайчик, зауч с/ш№2, директор педагогічного училища, по центру – Вороніч Володимир Григорович, вчитель російської мови та літератури с/ш№2, делегат ІІІ Всесоюзного з’їзду вчителів 1964р.Нарада директорів шкіл 50-60-х років
Зліва – С.П.Шевчук, викладач УДПУ; в центрі – Палій Сергій Пахомович; справа -
Вороніч Володимир Григорович, вчитель російської мови та літератури с/ш№2, делегат ІІІ Всесоюзного з’їзду вчителів
З учнями та вчителями
