Старовинні знаряддя праці та предмети вжитку відображають життя, менталітет, традиції та звички тих, хто ними користувався. Вони зовсім не зрозумілі та незвичні для нас теперішніх. Вивчати побут нас тодішніх – невдячна справа. Незручне і неприємне швидко забувається. Рідко коли у яких джерелах зустрінуться відомості про засоби гігієни та побуту найчисленнішої частки українського населення – селян-хліборобів.
Отож, про одяг, засоби гігієни, хатню роботу та про прання білизни… Ульріх фон Вердум, мандрівник із Фрісландії, (провінція на півночі Нідерландів) подорожуючи Україною у 18 ст. наводить наступні відомості: «Знамениті панове уживають сорочки, спідню білизну й пошивки на постіль із турецького шовку, але не перуть їх ніколи і носять доти, доки тримаються купи…». Про шкарпетки зазначає: «Прості люди, хоч би мороз був найсильніший, обвивають ранком ноги віхтем соломи і втягують на це чоботи, витримуючи так цілий день» [Історія української культури / За загал. ред. І. Крип'якевича. - К.: Либідь, 1994. - С.108]. Г.П.Бевз закликає не ідеалізувати українську минувшину і подає наступні відомості: «Ніяких лазень селяни не мали, перед святами обмивались в ночвах. Воші і блохи надокучали всім. Тому геть і прилюдно ськали. Жінка ськала чоловіка і дітей, дочка, маму, а нерідко навіть сусідка сусідку. Ні трусів, ні майок селяни не знали: чоловік носив сорочку і підштаники, жінка – сорочку. Тільки в дуже холодні дні жінки надівали власноруч пошиті матьки» [Бевз Г.П. Історія Уманщини. – К., 1997. - С.56].
І від себе. Трохи польових досліджень. Спали переважно на долівці, покотом. Звечора заносили у хату свіжої соломи, а зранку господиня розтоплювала нею піч. Туалету у дворі не було, ходили до худоби ))) Жесть! (Кіровоградська обл.).
З пральними засобами було завжди сутужно. Мило було рідкістю і нечуваною розкішшю. Прали білизну за допомогою лугу або жлукту.
Жлуктор
Рецепт прання білизни від Постояна Василя Остаповича (завідувача Стецівським краєзнавчим музеєм). У спеціальну діжу (жлуктор) насипали піввідра, а то й більше попередньо просіяного попелу, клали туди розпечений камінь і заливали усе це водою. А щоб спеціально не розкалювати камінь і пришвидшити процес прання, деревний попіл заливали окропом. У підготовлену суміш закладали брудну білизну. Жлуктор накривали кружком і залишали на добу. Зазвичай білизну прали на річці на слідуючий день.
Прасували білизну «рублем» – дерев'яним бруском близько метра довжиною, одна грань якого зубчаста.
Рубель, качалка і кулі для прасування складок
Білизна намотувалася на качалку – круглу дерев'яну палицю і рублем каталася по столу. Після таких дій білизна ставала гладенька, м'яка і гігроскопічна. Верхній одяг після такого обробітку акуратно складався в скриню або розвішувався на жердці [Кузьмина Гребля. Село і люди (Історико-етнографічний нарис), 2006р.].
Праски для прання білизни (всередину засипали розпечені вуглини)
