Комарницький М.Ф. - уманський історик, краєзнавець, бібліограф
(7.ХІ.1899-1.ХІ.1984)
 Великий внесок у дослідження історичного минулого Уманщини, нашої держави вцілому вніс Комарницький Микола Федорович.
Із його автобіографії ми дізнаємося, що народився він 7 листопада 1899 року у с. Трипілля на Київщині і вперше познайомився з Уманню у восьмирічному віці, бо саме тоді у 1907 році його сім'я переїхала до нашого міста. Маленький Миколка часто блукав казковими алеями «Софіївки» і, можливо, там, зачарований поезією цього райського куточка, відчув потребу більше дізнатися про місто та людей, які у ньому проживають, а також донести зібрані знання широкому загалу.
Навчався Микола Федорович в Уманській чоловічій гімназії, яку закінчив у 1918 році із золотою медаллю. Продовжує своє навчання у Київському університеті на природничому відділенні фізико-математичного факультету і протягом свого життя активно займається самоосвітою.
З 1920 по 1924 pp. служив в Уманському окружному військоматі, де був обраний військово-робітничим кореспондентом місцевої газети «Робітничо-селянська правда». Саме туту починається журналістська діяльність Миколи Федоровича; у липні 1923 р. була опублікована його перша стаття про створення при військоматі комсомольського осередку.
Через п'ять років ім'я М.Ф.Комарницького стає відомим не лише Уманцям, - у московському журналі «Октябрь» з'являється його нарис-спогад «в годы империалистической войны».
Після демобілізації він працює у фінансових установах Умані – відділенні Укрінбанку та Уманській окрспоживспілці – та продовжує свою краєзнавчу і журналістську діяльність.
З 1931 року Микола Федорович - науковий співробітник Уманського державного історичного архіву. Цього ж року стає депутатом II Всеукраїнського з'їзду архівних працівників. З 1931 по 1941 роки приймає активну участь у роботі секції наукових працівників Умані, є співробітником Центрального кооперативного музею у Києві, досліджує революційний рух 1905-1907 років Уманщини та царської Росії, зокрема.
Після початку Великої Вітчизняної війни М.Ф.Комарницький з 10 липня 1941 року перебуває у діючій армії. До кінця липня 1942 року воює на Південному фронті, потрапляє в оточення і у полон. З цього часу аж до травня 1945 року поневіряється у концентраційних таборах України та Німеччини. Після війни Микола Федорович перебуває у радянських таборах та спец. поселенні на Уралі.
У жовтні 1946 р. він повертається на Батьківщину, де працює у різних організаціях.
3 ентузіазмом береться за збиральницьку роботу, починає листуватися з письменниками Юрієм Смоличем і Леонідом Первомайським, Володимиром Сосюрою і Петром Панчем, скульптором Галиною Петрашевич і майстром кераміки Дмитром Головком.
Публікувався в пресі, передавав музею народної освіти міста Умані свої документи та альбоми пісень, записаних батьком у кінці XIX ст., а також свої статті написані у 20-ті-40-і роки.
З 1951 року М.Ф. Комарницький - співробітник газети «Уманська зоря». Саме тут яскраво спалахує зірка його журналістського таланту. Саме у цей період він з головою поринає у роботу дослідника-краєзнавця. Микола Федорович друкує добірку статей до ювілеїв видатних діячів та знаменних подій на Уманщині, веде щомісячну хронологічну рубрику. «Події, що відбулися в Умані у різні роки», публікує цікаві факти з життя міста до 1917 року.
У 1957 р. Микола Федорович стає членом Спілки журналістів СРСР. Його статті і дослідження друкуються у журналах «Жовтень», «Радуга», «Радянський архів», «Военно-историчесий журнал». Як краєзнавець, Микола Федорович бере активну участь у підготовці збірки «Умань», енциклопедичного видання «Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область», «Шевченківського словника», збірки «Поет революції» (про І.Ю. Кулика), готує до друку власну книгу нарисів-розповідей «Алеями та стежками Софіївки». На жаль, ця книга залишилась неопублікованою як за життя М.Ф. Комарницького, так і після його смерті.
Всього, за більш ніж 60 років кореспондентської діяльності, у пресі опубліковано майже тисячу різних статей М.Ф.Комарницького.
Важко перелічити музеї, архіви, наукові заклади, де є його краєзнавчі доробки. В інституті літератури імені Т.Г.Шевченка АН УРСР зберігається складений Комарницьким покажчик літератури про громадянського діяча і поета І.Ю. Кулика, в колишній бібліотеці СРСР імені Леніна – список Уманських періодичних видань і покажчик літератури про дендропарк «Софіївка» та про командира 2-го кав.корпусу Г.І.Котовського, у державній публічній бібліотеці імені М.Є. Салтикова-Щедріна (м. С-Петербург) – картотека Уманської періодики 1904-1960 pp.
Більшу частину своїх матеріалів Комарницький М.Ф. передав музеям та архівам.
Основна частина його досліджень та документів зберігається в Черкаському обласному архіві у фонді Комарницького М.Ф., який нараховує 600 одиниць зберігання.
Значні матеріали передані Уманському краєзнавчому музею. Сюди входять:
1. Біографічні документи (грамоти, вітальні листи, медалі та посвідчення до них, документи про навчання у гімназії, коротка автобіографія, різноманітні довідки, видані М.Ф.Комарницькому).
2. Статті та бібліографія (написані матеріали та друковані тексти про різноманітні події з життя міста, його історію, видатних людей, підприємства та організації, про революційні події на Уманщині, про визволення Умані, та дружні зв'язки з порідненими містами.
3. Листування: (Листи до В.Сосюри, Д.Головка, сестрам Гоменюк; листування з архівами).
4. Фотографії.
5. Книги: Особиста бібліотека Комарницького М.Ф.
Друзі, колеги Миколи Комарницького називали його «краєзнавцем від Бога», «живою енциклопедією Умані», а ще «гостинним, щирим та привітним». Будучи людиною дуже скромною, надзвичайної душевної краси, він не вимагав за свою подвижницьку працю ніяких винагород та пільг. Людина із сріблястими скронями, гарячим серцем і щедрою душею, людина, яка вносила у життя інших незгасний промінь великого і прекрасного...Таким він був, Микола Федорович Комарницький, уманський історик-краєзнавець-бібліограф.
Лисогора Валентина Василівна –
директор музею народної освти Умані
|