Один з найстаріших уманських мікрорайонів, півмісяцем відрізаний від центральної частини міста річкою Уманкою, в народі називають районом «Бабкапе».
12 лютого 2011р.
Етимологія слова, певно, не від того, що тут проживають одні бабки, і не через те, що на виїзді з передмістя раніш була міліцейська «контора». Колись, там де кінчалося місто Умань (церква на базарі) стояла Новоміська брама, а по обидва її боки височіли товстостінні прибудови кордегардії (гаупвахти) й тюрми, в якій у другій половині ХVІІІ століття, коли Україна входила до складу Речі Посполитої, утримувались захоплені в полон народні месники – гайдамаки. 12 лютого 2011р.
По всьому периметру уманської фортеці був насипаний земляний вал і споруджені кріпосні стіни з високих дубових колод. Оскільки, сусідом мікрорайону Бабанське капе був військово-стратегічний об'єкт, то і назва можливо утворилася через те, що капе асоціюється з прохідною або проїзною частиною міста.
Уманська фортеця. Художник Ж.А.Мюнц
Бабкапе – уманське передмістя. «Продвинуті» уманчани ще й досі цю місцину вважають селом. За радянських часів навіть відвідувати клуб тут було не престижно. А ще раніше, на скелястих вуличках Бабкапе, тулилися бідняцькі хатки. Був у місцевих жителів і свій храм. Він і зараз непохитно стоїть.
Невеличка однобанна дерев’яна церква Святого архангела Михаїла в Умані одна з найстаріших. Побудована вона у 1780 р. графом Потоцьким. До 1857 р. мала парафію, а її священик був окружним благочинним на всі церкви військового поселення. У 1857–1864 рр. залишалася поза штатом. Від 1864 р. її передано у відання училища та призначено священика. Близько 15 років тривала боротьба з причтом уманських міських церков, який хотів Михайлівську церкву закрити. Лише 1879 р. церкву остаточно віддано духовному училищу. Була перебудована 1882 р. із трибанної в однобанну на кошти духовенства й приватні пожертви міщан і службовців училища [ЦДІАУК. – Ф. 712. – Оп. 3 (1885 р.). – Спр. 1. – Арк. 73]. 
З 1961 року радянська влада церкву закрила, скинула дерев’яний купол із позолоченим хрестом. У приміщенні обладнали актовий і спортивний зали, кабінети для гурткової роботи сусідньої школи. З кінця 90-х років храм відновив свою роботу.
8 Лютого 2011р.
Обабіч церкви, попід дорогу, розташовується мурований, одноповерховий, схожий на казарму будинок. У дореволюційний час тут було духовне училище.
З архівівних фондів школи №6
Підведена смолою та вибілена глиною будівля зараз йменується як Уманська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 6, яка носить почесне звання найстарішої школи міста.
Вікна прямокутної форми втратили свою автентичність, дивляться на світ пластиковими очима. Двустворчаті двері ґречно відкриває для відвідувачів молодий директор. Лише дерев’яна підлога у шкільному коридорі знає про свій поважний вік.
З внутрішнього двору
Уманське духовне училище було засноване у 1818 році, а офіційно відкрите 4 листопада 1823 року під назвою «Уманские духовные уездное и приходское училища». «Училища» тому що навчальний заклад поділявся на вище й нижче відділення, а парафіяльне на перший і другий класи. У 1854 р. училища були об’єднані в Уманське духовне училище з відділеннями вищим, середнім і нижчим (трирічний курс навчання). Від 1878 р., за новим статутом училище реформували, внаслідок чого термін подовжився до 5 років – учні навчалися в підготовчому, 1, 2, 3 і 4 класах. Спочатку училище містилося в казенному дерев’яному будинку, обмазаному глиною, а в 1884 р. зроблено прибудову. Училище надавало початкову духовну освіту. Його вихованці могли обіймати посади псаломщиків.
У лютому 1918 року бурса, яка знаходилася в приміщенні школи, і в якій навчалися діти служителів церкви, була закрита. Влада в місті переходила з рук в руки. Спалений і частково зруйнований будинок школи почали відбудовувати лише з 1926 року. До цього, з 1922 року трудова школа №6 була розташована в іншому будинку, який містився на розі вул. Артема і Водопровідного провулку (тепер пров. Ірчаний).
До 1930 року весь будинок вперше, після революції, був зайнятий навчальними приміщеннями. Відремонтували флігель, відвівши його під гуртожиток для хлопців, батьки в яких жили в навколишніх селах.
До 1928 року школа була початковою, а у 1928-1929 навчальному році її реорганізували в семирічну. При школі працювала майстерня, музично-струнний оркестр. Учні відвідували хоровий, драматичний, фізкультурний гуртки.
Демонстрація
У роки німецької окупації зруйновано флігель, знищено все шкільне приладдя та майно, бібліотека спалена. Вирубаний садок теж пішов на опалення німецьких майстерень по ремонту техніки, який розміщувався у приміщенні школи. У лютому 44-го будинок переобладнали в пересильну тюрму для юнаків і дівчат, яких відправляли у Німеччину.
Після війни школа поступово відновлювала свою роботу.
Колектив вчителів 1947р.
Святкова лінійка
Аж до 1963р. у школі проводились будівельні роботи.
Будівельні роботи здійснювали учні, вчителі, батьки
У 1955р. побудований військовий тир, у 1956-1958р.р. приміщення для столярної, слюсарної і швейної майстерні, класи електротехніки та машинознавства, біологічний кабінет з першою в Умані шкільною оранжереєю. Побудували окреме приміщення для початкових класів та бібліотеки.
Шкільна оранжерея
Швейні майстерні
У шкільному дворі організували, утримували і постійно розширювали кролеферму і пташник. У 1962 році при школі був створений свій духовий оркестр, який проіснував близько 30 років.
У 1972 р. було побудовано спортзал. Асфальтується шкільне подвір’я, замінюється шиферний дах шкільної майстерні (1973рік).
У 1974 році введена в експлуатацію котельня центрального водяного опалення.
1977рік ознаменовується створенням пошукового загону, який здійснював пошук могил загиблих воїнів ВВВ, їх родичів, проводилось листування із ветеранами – визволителями Умані, зустріч із ними і т.д.
Період незалежності розпочався спадом народжуваності. Відсутність державного фінансування, закриття підшефного дитячого садка №10, конкуренція відносно нових шкіл поблизу мікрорайону, утруднювало набір дітей до 1 класу. Кількість учнів, починаючи із 1993 – 1994 н. року невпинно зменшувалася, а у 2003-2004 н. році школа опинилась на межі закриття – вперше за свою майже 200- літню історію не був укомплектований 1 клас.
З життя школи
Завдяки спільним зусиллям батьків учнів та міської влади, вдалось зберегти заклад. А вже з 2008-2009 навчального року кількість учнів у школі починає зростати.
Педагогічний колектив школи впроваджує з 2006 року у навчально-виховну систему елементи творчої спадщини О.А.Захаренка – заслуженого учителя України, академіка АПН України, директора Сахнівської школи Корсунь – Шевченківського району Черкаської області.
Виховна система школи базується на 7-ми Стежках Любові, за якими працює кожен клас, виконуючи заповіді О.А.Захаренка, щоп’ятниці проводяться загальношкільні лінійки, де вирішуються всі питання життя класів і школи, діє Програма виховання громадянина – добротворця із конкретно розробленими заходами на кожний семестр.
За наданий матеріал про школу велика подяка учителям: Гармаш В.С., Катрич О.В.Олійник О.Л., Ушакова Р.Д., Бондар Т.М., Кацалап Г.М., Цимбал Н.О., Потапенко Н.В., Василевська Г.М., Голобородько Л..М., Вовчок Т.В., Сіренко Т.Ю., Танцюра Л.О., Данилишина Т.М., Малова І.М., Лаба О.А.
Більше фотографій школи та педагогічного колективу дивитись ТУТ.
|
