Чингіз Айтматов — чудовий російськомовний письменник киргизького походження в своїй книзі «Буранний полустанок», розповідав, як за допомогою варварського фізичного впливу можна перетворити людину на бездушне рабське створіння, повністю підлегле господареві, яке нічого не пам’ятає з попереднього життя.
Рабовласники з племені жуаньжуанів на чисто виголені голови молодих полонених надягали потиличну частину щойно вбитого верблюда.
Ще тепла верблюжа шкура прилипала до черепа, зсихалася і, як потужні лещата, здавлювала голову. Волосся вростало у верблюжу шкуру, але частіше загиналося і вростало кінцями знов у шкіру голови. І людина, втрачаючи пам'ять, ставала манкуртом. Манкурт не знав, хто він, якого роду-племені, не знав свого імені, не пам'ятав дитинства, батька й матері, – одним словом, не усвідомлював себе людиною...
Позбавлений розуміння власного "я”, манкурт із господарської точки зору володів цілою низкою переваг. Він був рівнозначним безсловесній істоті й тому абсолютно покірним і безпечним. Він ніколи не думав про втечу. Для будь-якого рабовласника найстрашніше — повстання раба. Кожен раб потенційно є заколотником. Наказ господаря для манкурта був понад усе. З іншими людьми він не вступав у спілкування. Лише манкурт міг витримувати наодинці безмежну глухомань й безлюддя сарозеків, знаходячись постійно при віддаленній верблюжачій отарі.
Він один на такій відстані заміняв безліч робітників. Треба було лише приносити йому їжу - і тоді раб беззмінно перебував при ділі взимку і влітку, не боячись здичавіння й не нарікаючи на свою долю. Для себе ж, окрім їжі та поношеного одягу, щоб не замерзнути у степу, він нічого не вимагав...
Кочові жуаньжуані, у своїй непроглядній історії, знайшли спосіб відняти у людини її живу пам’ять, зруйнувати розум, вирвати коріння того, що перебуває з людиною до останнього подиху, залишаючись його неоціненним здобутком, що йде поряд з ним все життя та є недосяжним для інших.
З легкої руки Чингіза Айтматова слово «манкурт» почали використовувати щодо людей, які не піклуються достатньо про рідну мову і рідну культуру, яким немає діла до своєї держави , яким байдуже, що буде після них. |