| Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
Педагогічне |
|
Селище міського типу Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, насамперед, асоціюється з квітучими садами, з грайливою річкою Россю, яка стелиться попід городами, буянням трав і пахощами літа, які так романтично описував у своїх повістях Іван Нечуй-Левицький. Багато в чому Стеблів завдячує своєму видатному земляку, а можливо, навпаки, Іван Левицький став саме таким видатним, через те, що його народила і виховувала Корсунська земля.
 Стеблів навесні Стеблів за адміністративно-територіальним поділом – селище міського типу, тут проживає близько 3,5 тис. чоловік. Селище розташовується якось ніби зверху над Россю. Внизу річка, а довгі вулиці тягнуться паралельними лініями вздовж Росі. Місцеві жителі люблять свою річку, і навіть, коли запрошують до себе в гості, то говорять: «Приїжджайте до нас на Рось!». Ось так! А їхати і дійсно є куди. Неподалік селища, у сусідньому селі Виграїв розташовуються бази відпочинку й пансіонати різних організацій.  Вулицями Стеблева Та повернемось до Стеблева. У своїх творах Іван Левицький, описуючи село, пише, що хати тут чималі, чисті, з світлицями, а народ не бідний, навіть заможний. І через більш як сто років, мені теж так здається. Немає тих занедбаних садиб, неприбраних угідь, як по інших селах. Або, принаймні, це не так кидається у вічі. Хоча, такий економічний стан пояснюється й тим, що Стеблів знаходиться за 16км від районного центру м.Корсунь-Шевченківського, а ще у селищі функціонує текстильна фабрика та мала гідроелектростанція.  Мала гідроелектростанція (будівництво розпочато у 30-і роки) Стеблів – рай для археологів. На північно-західній околиці селища простяглися розгалуження Змієвого валу. Вал починається на околиці с.Сахнівки, тягнеться через с.Нетеребку й с.Гарбузин, потім – околицями Стеблева й с.Миколаївки аж до с.Москаленок. В.Б.Антонович у своїй праці «Археологическая карта Киевской губернии» (1895р.) стверджує, що на території селища містяться близько 40 курганів, один з яких називається Чорна могила. Кургани, як і інші пам’ятки, зокрема, «Грецька колонія», шестикутне городище доби бронзи, городище-майдан «Городок» неодноразово і у різні часи розкопувались і вивчались. Експонати археологічних розвідок поповнили колекції багатьох музеїв. Історія. Вважається, що на місці теперішнього Стеблева або його околиць у 1030р. князь Ярослав Мудрий побудував фортецю Боровоград. Існує легенда, що притоки Боровиця та Хоробра, які впадають в самому селищі у річку Рось, були названі все тим же Ярославом Мудрим на честь хороброї боротьби руських воїнів і перемогою над кочовими племенами.  Скеля І.Нечуя-Левицького Як і оборонне поселення Остер (с.Сахнівка), після однієї з навал монголо-татар, Стеблівська (Боровоградська) фортеця була зруйнована. Деякі історики вважають, що на місці Стеблева (район острова Замок) знаходилось руське укріплення Торчеськ, яке теж було зруйноване. Як би там не було, а вченими доведено, що міста-форпости по річці Рось за часів Київської Русі масово зводилися для захисту Київської держави з південного кордону від агресивних половців.  Мюнц Ж.А. Стеблів над Россю. 1781р. Місце фортеці ХІ-ХІІІст. За часів польської експансії Стеблівський край був переданий королем Стефаном Баторієм козацькому старшині Тетері, який побудував у Стеблеві кріпость, з обох боків обніс її валом і ровом, спорудив невелику православну церкву. У 1616 році в Стеблеві проживало 100 міщанських і 400 козацьких родин. З ХVІІ століття, внаслідок ослаблення Речі Посполитої, в країні загострилися класові суперечності, набрали масового характеру антифеодальні виступи селян і ремісників, широко розгорнулася боротьба за соціальне та національне визволення. У селянсько-козацькому повстанні 1637 року, під проводом К.Скидана, брали участь і жителі Стеблева. Польсько-шляхетський уряд зміг зібрати проти повстанців військові сили, доручивши командування ними гетьманові Миколі Потоцькому, і антифеодальне повстання під селом Кумейки було придушене. З 1648 року Стеблів стає сотенним містечком Корсунського полку. У складі Корсунського полку була і Стеблівська сотня, яка нараховувала два стеблівські курені: верхнєстеблівський і нижнєстеблівський. З 1658 року, згідно з Гадяцьким договором, сотенне містечко Стеблів перейшло під володіння Федора Виговського (брата Івана Виговського), а у 1659р. – було у складі Корсунського староства. Нова хвиля громадянської війни, (протигетьманський рух) спричинила події 1664р., коли Стеблів був оточений 20-ти тисячним польським каральним загоном Стефана Чарнецького, що діяв спільно з 15-тисячним татарським військом. Польські королівські сили мали придушити повстання, що вибухнуло у лютому-березні 1664 р. на Брацлавщині, і надати допомогу гетьманові Павлу Тетері, який тоді притримувався пропольської орієнтації. У різних історичних джерелах ця подія описується як Стеблівська трагедія. У липні 1664 р. «напали на Стеблів, його жителів забрали у полон, малих дітей та старих людей, котрі не надавалися до праці вбили («немовляток потоптали кінськими копитами»), а місто дощенту спалили [Majewski W. Powstanie kozackie 1664 r. (czerwiec–grudzień) // Studia i materiały do historii wojskowośći. – Warszawa, 1972. – T. XVIII. – Cz. II. – S. 148–199.]. Людські втрати оцінювалися у 15 тис., що для того часу є дуже значною демографічною катастрофою. Тоді ж було зруйновано і не відновлено православну церкву на острові Замок. Ватажок повсталих, брацлавський полковник Василь Дрозденко, зазнав поразки, а вщент зруйнований Стеблів перейшов у володіння гетьмана Правобережної України Павла Івановича Тетері та його спадкоємців. Після Андрусівського перемир’я 1667 року Стеблів ввійшов до складу Польщі. У 1699 році польський сейм прийняв рішення про ліквідацію козацтва на підпольській Україні. 1702 р. представники української шляхти, козаки, міщани та духівництво ухвалили на нараді у м.Фастів підняти антипольське повстання. Того ж року повстанське військо на чолі з полковником З.Іскрою звільнило Стеблів від шляхти. Під надійним захистом козаків містечко почало відроджуватись. Після Прутського миру 1711 року Стеблів був подарований польському гетьману князю Йосифу Яблоновському. Так як і російський Лев Миколайович Толстой, син Йосифа Яблоновського (спадкоємець стеблівських маєтностей) – Микола, теж був цікавою і непересічною особистістю. Відрікшись від польської національності, розмовляв виключно українською мовою, одягався за селянським звичаєм, чумакував разом з чумаками, сам продавав увесь крам на ярмарку, а під час весняно-польових робіт, нарівно з селянами, обробляв землю, за що стеблівці його дуже поважали. Одружений не був. Після смерті Миколи Яблоновського, у 1795 році маєтності перейшли у спадок найближчим родичам – князям Воронецьким, а у 1812 році – Герману Онуфрійовичу Головинському. У 1846 році Зенон (Захар) Головинський, який володів маєтностями у с.Великі Прицьки, докупив у свого дядька трохи стеблівських маєтностей. Внаслідок бурхливого розвитку промислових потужностей Стеблева у 1847 році Захар Головинський приймає рішення перевести сюди, засновану ним у 1817 році у с. Великі Прицьки, суконну фабрику.  Адміністративні приміщення бавовняно прядильно-ткацької фабрики (бувша суконка) На кінець ХІХ ст. Стеблів почергово належав росіянину Паншину, а на початку ХХ ст.. – росіянинам Бондареву і Талантову, княгині О.Лопухіній. З кінця ХІХ ст. у селищі нараховується 822 двори, 5658 жителів (2737 чол. і 2921 жінок.), діяла православна Свято-Преображенська церква, католицька каплиця (приписана до Лисянського приходського костьолу), 5 єврейських молитовних будинків, народне училище, приймальна дільниця, аптека, суконна фабрика, чавуноливарний завод, 2 цегляних заводи, крупчатка, 6 водяних і багато вітряних млинів, бурякоцукровий і рафінадний заводи. У лютому 1918 року в Стеблеві встановлено радянську владу. Під час громадянської війни (1918-1921) тут проводили бойові дії загони С.Петлюри, Ф. Гребенка, Н.Махна, Г.Котовського, С.Федоренка. Не оминули селище і лихоліття сталінських репресій та голодоморів. В пам'ять про геноцид українського селянства у Стеблові споруджено пам’ятник жертвам голодомору.  У роки Великої Вітчизняної війни на території Стеблева точилися жорстокі бої Корсунь-Шевченківської битви (у нім. архівах – Черкаський котел). Битва закінчилась поразкою фашистів, хоча, все ті ж німецькі джерела стверджують, що перемога була за ними. На в’їзді до селища Стеблів, символізуючи кільце наступу радянських воїнів, встановлено монументальну споруду.  7,5-метрове залізобетонне кільце - символ оточення німецьких частин Селище визволено від німецьких загарбників 16 лютого 1944 року. На честь визволителів, полеглих у роки Великої Вітчизняної війни, на території селища (біля музею І.С. Левицького) встановлено пам'ятник.  Вікопомним є й те, що радянські парламентери А.Савельев, А.Смирнов і О.Кузнєцов вручали фашистському командуванню ультиматум про капітуляцію саме в Стеблеві. Наразі, у селищі працюють гідроелектростанція, бавовняна прядильно-ткацька фабрика, завод продовольчих товарів, сільськогосподарські підприємства: СТОВ «АФ Рось» та ПП «Росинка-2», селищна лікарня, середня школа ім.І.С.Нечуя-Левицького, психоневрологічний інтернат, будинок культури, бібліотека.  Через дорогу, напроти музею знаходиться школа ім. І.С.Нечуя-Левицького А ще у селищі Стеблів з освітянських закладів функціонує професійно-технічне училище №39. Тут можна здобути професію водія, електрозварника, електромонтера, обліковця з реєстрації бухгалтерських даних, оператора з уведення даних в ЕОМ (ОМ), секретаря, слюсаря, токаря. Уже на виїзді із селища, у корсунському напрямку, нашу увагу привернула оригінальна будівля у східному стилі. Виявляється це, колишня земська лікарня, яка і нині виконує свої функції.  Не дивлячись на святкові дні, амбулаторія загальної практики сімейної медицини №1 працювала. Чергова медсестра розповіла, що на фасаді раніше була викарбувана дата забудови земської лікарні. Та, наразі, віднайти заповітну цеглинку нам не вдалося.  Машина швидкої допомоги для екстрених викликів Обійшовши навколо будівлі 5 разів (це щоб нічого не снилося) ми з детальнішими розпитуваннями направилися до бабусі, яка проживає по сусідству.  У густому вишняку мрійливо грілася під весняним сонечком старенька бабуся. Вона не знає, коли побудували лікарню, бо народилася на Алтаї. Мама була з Монастирищанського району. «Коли ми були маленькі, розповідає бабуся, нас депортували на Алтай. Тато помер, а мама весь час жила мрією повернутися до рідної оселі. Коли брата випроводжали в армію і не сподівалися, що це наша перепустка в Україну. Брат попав по розподілу в Україну, а після повернення з армії, перевіз нас до Стеблева. Хоч і не Монастирищина, та все ж, не чужина. Мама померла у Стеблеві. Вона так ні разу і не відвідала свого села. А я плекаю мрію (як колись мама) повернутися на Алтай, туди де пройшли мої дитячі роки». Ех, ностальжииииии!!!!!!!!!!  Хатинка бабусі з Алтаю Наступного разу, як будемо у Стеблеві, треба відвідати наступні об’єкти: 1. Бази відпочинку у Виграївському лісі. 2. Флігель Головинських (пам’ятка садово-паркової архітектури ХVІІІ ст.). 3. Скеля Нечуя Левицького, Адама Міцкевича, скеля «Бурлачка», «Сфінкс», які височить над плесом Росі (обов’язково з екскурсоводом, бо самостійно уява не підкаже де шукати). 4. Старовинний корпус суконної фабрики. 5. Фірмовий магазин вищезгаданої суконки. 6. Кам’яну споруду цукроварні. 7. Могили батька і діда Івана Левицького. 8. Могилу Василя Кириловича Авраменка. Відомі стеблівчани: 1. Олефір Голуб (Стеблівець) – малоросійський гетьман (1622-1623), спадкоємець Петра Конашевича-Сагайдачного. 2. Василь Кирилович Авраменко (1895-1981) – український балетмейстер, хореограф, актор, режисер, педагог. Його прах перепоховано в Стеблові у 1993р. 3. Іван Семенович Нечуй-Левицький Телеекскурсія до музею Івана Семеновича Нечуя-Левицького Про Державний літературно-меморіальний будинок-музей І.С.Нечуя-Левицького дивитись ТУТ. Релігійні святині села Стеблів |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Copyright Бондаренко Тетяна © 2024 |
| Сайт управляється системою uCoz |