Педагогічне
краєзнавство

Меню сайта
Черкаська область
Інші області
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Як і належить селу, у якому колись побував Президент (у травні 2008 р.) Виграїв усе ще виграє своїми, відносно, відремонтованими дорогами, новенькою церквою, музеєм козацької слави та пам’ятними історичними знаками, встановленими напередодні приїзду гаранта.



Виграїв до 1648 року був невеличким хутірцем. Мав назву Горохове. А Виграївський ліс називали Гороховою Дібровою. Поблизу села виявлено поселення трипільської культури та одне – періоду Київської Русі. Тут же, можна пошукати прямокутне городище, – залишки маєтностей князів Понятовських та козацькі рови, викопані загоном М. Кривоноса.

Про яри та богуславський шлях
Після відпочинку на «Виграївських дачах» ми поверталися додому, ймовірно, «богуславським шляхом» або через місцевість, яка зветься «різаний яр». В усякому разі, якби я була Богданом Хмельницьким, то організувала би 16 травня 1648 року битву саме тут. В порізаній глибокими ярами долині річки Рось має бути кам’яний пам’ятний знак про ці події. На жаль, ми його так і не знайшли.


Богуславський шлях  

Історія. За розпорядженням Богдана Хмельницького, козаки черкаського полку Максима Кривоноса з татарами Тугайбея (близько 6 тис. воїнів), на восьмому кілометрі від Корсуня у Гороховій балці перекопали ровом шлях між двома глибокими ярами, створили завали з дерев, замаскували вовчі ями, а на її протилежному краю встановивши артилерійську батарею з 10 гармат. Козацька піхота переховувалася у шанцях з обох боків дороги. Польське військо, натрапивши на перекоп та завали на шляху, змушене було зупинитися. Схил балки був уривистим, і тому під час спроби подолати перешкоду вози почали перевертатися. Польський табір утратив порядок. Козацькі гармати відкрили вогонь, наносячи ворогові великі втрати. Шляхтичі, кинувши обоз, намагалися врятуватися втечею у різні боки від дороги, де їх знищували з ручної вогнепальної зброї засідки М. Кривоноса. За чотири години польське військо було повністю розгромлене. Козаки захопили у полон обох гетьманів – М. Потоцького і М. Калиновського, 80 чоловік «славної високородної шляхти», 127 офіцерів, 580 слуг, 63 сурмачів, 8520 рядових жовнірів. Козаки взяли і величезні трофеї: 41 гармату з усіма припасами, 94 хоругви, намети, вози з провіантом, боєприпаси і зброю, велику кількість коней. Козацькі втрати склали 70 чоловік убитими та 95 пораненими. Більше 30 кілометрів переслідувала польських втікачів татарська кіннота. Від полону й загибелі врятувалося тільки 1,5 тис. чоловік. Цією перемогою козацьке військо показало високі воєнні вміння своєї піхоти, яка використовувала вогнепальну зброю [Гузенко Ю. Деякі аспекти використання ручної вогнепальної зброї українським козацтвом у середині XVII ст. / Ю.Гузенко, А.Войтенко // Краєзнавство. – 2008. – № 1-4. –С. 183-189].

Після цієї битви хутір Гороховий перейменували на Виграїв.


Виграївський майдан  

На честь 360-ої річниці визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (масово святкувались протягом 2008 р.) на центральному сільському майдані встановили багато пам’ятних знаків.


Гранітна стела від корсунських козаків


Живописне панно (теж у центрі села). На ньому зображені польські жовніри, Микита Галаган та козаки Б. Хмельницького  

Про Микиту Галагана – окрема історія. Микита Галаган – це український Іван Сусанін, тільки відмінно від свого прототипу, такий український козак справді існував, і жертвуючи своїм життям, завів польське військо в засідку до вищезгаданого Максима Кривоноса. А братній народ росіяни скатали таку патріотичну історію і тепер видають усі ці події як свої власні, тільки під іншим брендом.



Пам'ятний знак «Корсунь-1648» (на фоні будинку культури) У 1741 році у Виграєві налічувалось близько 30 дворів, у яких проживало 250 жителів. На початок ХІХ ст. населення збільшилось і становило 1265 душ. На сьогодні у селі проживає близько 500 чоловік, з них багато хто переселився з міст після виходу на заслужений відпочинок, інші приїздять у Виграїв лише у літній період. Покупляли у цьому селі хати і мешканці Києва, і різні можновладці саме через відомі Виграївські дачі, де можна оздоровитись і порибалити.


Відділення зв’язку


ТОРГОВИЙ ЦЕНТР

Є у Виграєві свій корінний меценат. Для свого села Іван Володимирович Артазей написав книгу «Виграїв – край відродження державності», збудував церкву, підтримує музей козацької слави.


Музей козацької слави

Музей+оселя симпатичного виграївськогго батюшки – це все одна споруда.



Отець Олег (по говору десь із західної України) розповів нам, що потрапити до музею можна зателефонувавши сільському голові. Та у нас не було часу на огляд експозиції, усе це відкладемо до наступного разу.

Про церкву. У 1723 році місцеві жителі збудували дерев’яний храм. Священиком при ній став отець Максим. У 1855 році церкву розширили, перебудували по новому плану. А коли, у 1768 році занепала православна святиня у селі Нехворощ, Виграївський приход поповнився жителями із сусіднього села. Можна стверджувати, що виграївська Покровська церква Богуславського (Канівського) повіту Київської губернії все ще діяла у 1867 р. Про це свідчать метричні книги за 1725-1867рр., сповідні розписи (1803, 1820), царські маніфести і укази царів (1725-1848), опис церковного майна (1807), які знаходяться у фондах Державного архіву Черкаської області у м. Черкасах.

При радянській владі, з червоними прапорами у руках, комсомольці і завзяті комуністи церкву зруйнували. Новенька українська православна церква Київського патріархату, на честь Покрови Пресвятої Богородиці, була відкрита 24 травня 2008р.


Виграївська православна церква Київського патріархату на честь Покрови Пресвятої Богородиці


Монумент Слави

Біля церкви, на майдані, розміщується ще одна символічна споруда – монумент Слави, в пам’ять про 78 воїнів, які загинули у боях під Виграєвом.

Лише остання історична пам’ятка, яка нас цікавила, знаходилась далеко від славнозвісного центру села. Найстаріша у Корсунь-Шевченківському районі школа (НВК «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа I-III ступенів») була зведена, на кошти земства, у 1914 році військовополоненими австрійцями, розташована поблизу соснового бору, межує з Виграївським лісництвом.


НВК «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа I-III ступенів»  

Будучи у Стеблеві можна помітити таку ж саму земську будівлю, мабуть, збудовану у той же період. Стеблівська земська лікарня дуже схожа на Виграївську школу архітектурними композиціями та використанням автентичних будівельних матеріалів. Навіть мітки на обох будівлях присутні.


Штамп від земства

У 1914 році, у новозбудованій виграївській школі, навчалося близько 50 дітей (для порівняння, у 30-х роках навчалося понад 200 дітей, у 1972 р. – 172 учні, 2007 р. – 36 учнів). На початку 20-х років школу перетворено у початкову, пізніше – у семирічну. У роки Великої Вітчизняної війни навчальний заклад не працював, лише у вересні 1944 року навчання відновилося. За роки існування зі стін школи було випущено майже 2 тисячі випускників. Очолює заклад Т.М. Передерій [Школи Черкащини: у вимірі часу [упор.: О.В. Фещенко, Н.С. Побірченко, Л.В. Войтова]. - Умань : СПД Жовтий, 2009. -206 с.].


Шкільне подвір’я


Зона відпочинку перед школою


Майданчик для дошкільнят


Псує архітектурне обличчя дореволюційної школи спортзал, вимощений з білої цегли



Відома істина: немає школи, немає й села. Хто знає, а скільки учнів дев’ятирічка випускає зараз?
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів

Copyright Бондаренко Тетяна © 2017
Сайт управляється системою uCoz