Педагогічне
краєзнавство

Меню сайта
Черкаська область
Інші області
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2011 » Червень » 20 » Виграївські дачі
Виграївські дачі
11:11
Цього року ми вирішили влаштувати відпочинок на берегах річки Рось. Запримітила я ці мальовничі місця ще минулого року, під час поїздки в селище Стеблів.


Береги річки Рось. Селище Стеблів

Виїхали в суботу, у 8 годин ранку. З Умані до Стеблева добралися досить швидко. Маршрут був таким: трасою Умань-Черкаси до Звенигородки, у самому місті, минаючи автостанцію, на світлофорі повернули вліво, а далі, – дорогою біля Звенигородської лікарні виїхали на Хлипнівку-Майданівку-Комарівку-Шендерівку-Скрипчинці-Стеблів.
У Стеблеві місцевий дядечко порекомендував нам їхати через Корсунь-Шевченківський, бо пряма дорога Стеблів-Виграїв у дощову погоду непроїзна. Та хоч дощ ішов ще вчора, ми вирішили не ризикувати, а поїхати все ж таки через Корсунь, тим паче, що увечері, з автобусної зупинки цього населеного пункту, нам потрібно було зустріти Галю. Поблудивши Корсунськими об’їзними, завулками і провулками, ледве виїхали на трасу в напрямку Києва. І як направив нас один з корсунчан, почали «прямо пекти кілометрів з 15 по дорозі до відповідного вказівного знаку на с. Виграїв».


11 червня 2011 р.

Пристойною дорогою, через ліс, минаючи Виграївське лісництво, і пропускаючи по дорозі зліва і справа масу вказівників з назвами баз відпочинку, втикнулися у ворота однієї із них.


Дорога виграївським лісом (місцевість зветься Довгий бір)


Виграївське лісництво


Стенд біля Виграївського лісництва


Для браконьєрів

Цього року ми не спішили з поселенням, вирішивши розглянути усі більш-менш підходящі варіанти. Найперша база звалася «Квазар». Розцінки тут такі: за добу з кожного по 45 грн., душ по 3 грн., прокат човна 20 грн., дрова 40 грн., мангал 10 грн., туалет надворі зовсім безкоштовно, пляж на території.



Після «Квазару» ми об’їхали до десятка подібних баз відпочинку. У «Меридіані» тусняк був неймовірний, винний штиль клубочився навколо дерев’яних будиночків, по обіді молодь лише просиналася. На сусідній базі, заводу реле та автоматики, зовсім місць не було. База «Золотий карасик» відпала одразу, не сподобалась тим, що пляж знаходиться не на території.

Повернулися ми все ж таки у «Квазар». Тут було тихо, чисто і спокійно. Заселили нас в дерев’яний двоповерховий «особняк».


Наш будиночок № 58


Щоб усі боялись і не насміхались. Дитяча площадка


Дорога з перешкодами

Після розпаковувань, обіду, купань і засмагань на пляжі, я поїхала в Корсунь зустріти Галю. Як завжди, поблукавши корсунськими вуличками, ледве втрапила на місцевий автовокзал.


Корсунська автостанція

У місті треба було купити хліб та сірники. З таким завданням я легко впоралася.


М’ясна перукарня


Корсунський Ленін

Уже, разом з Галинкою, поверталися до табору. Наші дівчата усе ще були на пляжі.


Пляж

Поки не стемніло, ми з Валюшкою вирішили порибалити. Прихопивши снасті, дислокувалися на одній з кладок. Якщо за п’ятибальною шкалою оцінювати мої здібності у такому виді діяльності, як рибалка, то я б собі поставила 1. Валюшці теж.


Рибалка на Росі

Крок 1. Нанизування черв’яка. Виявляється черв’яки бувають двох видів: білі і червоні. У моїй банці була збірна. Витягнувши червоненького, почала нанизувати його на гачок. Він не хотів, пручався і увесь час злазив. Зверху я на нього наплювала.
Крок 2. Закидання вудилища. Конструкція снасті виявилася дуже складною, – під час закидання, вудилище в польоті постійно розкладалося. Не зручно якось виходило. Закидали отаким чином ми довгенько, аж поки я не проконсультувалася, з цього приводу, з рибалками з сусідньої кладки. Виявляється, треба попередньо фіксувати з’єднання, і аж тоді, усе це закидати. Наживка швидко закінчувалася, але закидала я все краще і краще.
Крок 3. Сутеніє. Покльовка виглядала як дрібне тремтіння кінчика поплавка. До того ж, рибини часто кидали насадку, так і не доївши її. Одним словом, ефективного підсікання цього вечора так і не вийшло.

Повертаючись на базу без улову, ми, як у анекдоті, розказували, що будь-яка, навіть сама нікчемна риба – це чиясь мати, батько або сестра! І як же добре ми вчинили, що не заподіяли шкоди їх великій і дружній родині!

Увечері шашлики досмажували на сковорідці, бо пішов дощ. З думками про те, що кладка у нас не фортова, мастирки немає, і що завтра, обов’язково, треба взяти напрокат човна, ми полягали спати.


Шашлик

Особняк виявився не герметичним. Вхідні двері зовсім не закривалися, вітер шмигав між вікном і дверима другого поверху, створюючи протяги. Я замерзла і не могла заснути. У дві години ночі, на горищі, почали шарудіти і пищати миші. Шарудіння наростало, миші борсалися між собою, пищали, завивали, гризли своїх сородичів і наш будиночок заодно. Було таке відчуття, що це вже не миші, а щурі, і прогризши тонке перекриття, ці тхори ось-ось упадуть мені на голову. Під ранок тварюки затихли і поснули.

Нічна подія не зупинила завзятих риболовів і ми пішли домовлятися з директрисою бази про прокат човна. Не упустивши моменту, я пожалілася на наших нічних гостей. Директриса заявила, що мишей на базі немає, усіх їх потруїли ще восени. Вернувшись до будиночка я зрозуміла, хто тут справжній господар, і хто так безцеремонно тривожив наш нічний сон.



Біля причалу швартувалося багато човнів. Я промоніторила з десяток плавзасобів і виявила, на одному з них, таку необхідну для нашої риболовлі мастирку (риб’ячу їжу).


Причал

На дотик цей жовтий опецькуватий циліндр нагадує кусок туго замішаного тіста з розвареного гороху.
Покрутившись човном навколо своєї осі та зробивши кілька піруетів, у бік замуленого берега, ми вирулили на середину тихоплинної Росі. Рибалки ловили в очереті. І ми направились туди ж.



Гарно так. Кругом жовте латаття. Пришвартувалися. На палицю, яка грузно стирчала з води, накинули мотузку. Розклали снасті. Чекаємо. Довго чекали, марно підсікали. Несподівано небо затянуло сірими хмарами, розпочався дрібний дощ, і посидівши ще трохи, ми поспішили на беріг. Сьогодні майже ні в кого не ловилось. Після змістовного вечора, ми, разом з білками, спали як новонароджені.

Наступного дня, зібравши пожитки, вирушили додому, попередньо заїхавши у саме село Виграїв. Поблудили біля школи, біля церкви, постукали в зачинені двері музею Козацької слави і, повернувши у сторону, знову ж таки, Виграївського лісництва, попід нашою базою, спочатку сосновим бором, тоді польовою, яка плавно перейшла у ґрунтову дорогою поїхали у напрямку Стеблева.



У повітрі стояв стійкий запах дощу, червневих пахощів різнотрав’я та невловимої, козацької свободи.


Переглядів: 5182 | Додав: admin | Теги: рибалка, Виграївські дачі, Виграївські бази відпочинку, Стеблів, Виграїв, село Виграїв | Рейтинг: 5.0/6 |
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Календар
«  Червень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Архів записів

Copyright Бондаренко Тетяна © 2017
Сайт управляється системою uCoz