Про Дубову я вирішила писати ще два роки тому, після відвідин Черкаського архіву. Хоч там і директорша, в ролі «вершителя судеб» заборонила користуватися фотоапаратом, не дозволила ксерокс, я скільки змогла ручним способом накатала архівної інформації вручну.
Жаль, не встигла багато чого переписати. Але дух пошуковця відчула, а ще коли в руках потримала автентичний рукописний нарис 1967р., підготовлений для тому: «Черкаська обл. Історії міст і сіл УРСР», редакцією не прийнятий за браком обсягу тому, то взагалі уся моя злість на керівництво ДАЧО, і на первіснообщинну організацію наших архівних установ безслідно розвіялась. Та я не злопам’ятна, але пам’ять у мене хороша! Так от. У 1967р., коли мене ще й на світі не було, ЦК КПУ вирішила написати історію, та не просту, а фундаментальну історичну працю, кожний том якої висвітлював історію населених пунктів окремих областей України. По Уманському району з 13 сіл області редколегія прийняла тільки нарис двох бувших райцентрів Бабанки і Ладижинки. Село Дубова туди не ввійшло.
Усю чорнову роботу (збирання матеріалів, польові дослідження, комплектування і редагування) здійснювали наукові співробітники архівів, музеїв, бібліотек, краєзнавчих установ. Державна історична бібліотека України спільно з Інститутом історії АН України розробила методичні рекомендації щодо організації такої роботи. І, звісно, для цієї справи авторів політично підкували, а може вони й самі були «вже в курсі». Як от Г.Ю Храбан, після 8 років сталінських таборів та після заслання на крайню Північ, досить обережно, обмежено та однобічно висвітлював історію Дубової.
Навіть не уявляю собі усіх тих душевних страждань і мук сумління, коли чесній людині треба писати совкову правду. У нарисі я так і не знайшла про голодомор-геноцид (замордовано близько 200 жителів села), про репресії (репресовано 57 жителів, з них - 44 були розстріляні), немає й натяку про те, що село Дубова у 1918 році було єврейським містечком (тут проживало 2500 євреїв, православних – лише 1050 осіб) та після кривавої різні у травні 1919 року в живих залишилося лише 26. Зате ностальгічно-приторно читаються кострубаті рядки: «В 1793р. Уманщина ввійшла до складу Росії, отже здійснювалася віковічна мрія українського народу про возз’єднання з братнім російським народом».
Та не дивлячись на деяку заідеологізованість цього нарису, стаття є ґрунтовною базою для вивчення історії села Дубова, а також сусідніх сіл Вільшана Слобідка, Вільшанка, Коржова, Коржовий Кут.
Сучасна книга «Міста і села України. Черкащина 2009» теж містить нарис про Дубову. Певно, інформацією з нарису 1967 р. користувалися автори для сучасного написання історії. Обидва формати статті, 2009 р. і 1967 р. про одне й те ж село, та з різними варіаціями і трактуваннями. Мені просто цікаво, що напишуть у третьому дослідженні, ну десь приблизно у 2051році? Далі буде…
