Сто разів сказано і пересказано, що вікна – то очі будинків. І так воно є. Вікна здатні створювати те, або інше враження від оселі, вміють передавати ознаки суспільного статусу своїх господарів. Колись «очі» були безальтернативно натуральними. Зараз органіка не в моді.
Умань, 15 квітня 2011 р.
Та соціальні екологи вперто твердять про те, що штучне не переможе природне! Позбавлені естетичної виразності, однотипні, але з масою утилітарних достоїнств «пластичні» рішення ведуть до накопичення в психіці людини втоми, агресії та роздратованості. Високі слова, але можна й перевірити. Так, на дотик дерево дуже приємне і, навіть, якесь тепліше від своїх пластичних аналогів. Тільки не треба порівнювати грубі, шаблонно відстругані, дешеві совдеповські конструкції. Проведіть аналогію краще з віконницями, виготовленими за індивідуальним замовленням з дерева хорошої якості!
Що ж до прадавніх склопакетів та рам, то у нашому краї вони були, в основному, з риб’ячих міхурів, прикріплених дерев’яними прутами замість киту [Історія української культури / За загал. ред. І. Крип'якевича. - К.: Либідь, 1994. - 656 с.].
Склоплавильні підприємства (гути) з’являються на Черкащині лише з ХVІ ст. З розтопленої скломаси гутники виготовляли предмети побуту, вітражі, декоративні речі. Оскільки, ручне виготовлення (сплавлювання при високій температурі у великих глиняних «тиглях» піску, вапняку і поташу, а потім видування) гутного скла було досить дорогим, шибки могли дозволити собі лише заможні хазяї. Зазвичай віконця у хатах тих часів були круглими, пізніше їх почали робити квадратними та прямокутними.
Відомий арабський історик і мандрівник Павло Алепський, подорожуючи Україною в середині ХVІІ століття згадує: «Навіть у степовій Умані доми високі й гарні, з численними вікнами з різнокольорового скла». Мабуть, мандрівник бродив лише центральними вулицями та роздивлявся будинки лише заможних городян.
В середині ХІХ ст., невеличкі цехові гути змінюються більшими підприємствами (зосередженими, головним чином, у руках єврейської общини), які масово здійснювали виготовлення здешевленої, за рахунок перспективніших технологій, склопродукції. З того часу, навіть простий люд міг собі дозволити скляні віконниці. Тоді ж, найбільшого розквіту зазнає такий народний промисел, як різьбярство. Поширеним на Уманщині було накладне різьблення.
Умань, 15 квітня 2011 р.
Популярними мотивами вінця вікна були парні зображення качечок, голубів, чайок, перепілок, звіряток, що нагадують куниць, парні дуги, що відходять від квітки (лінії). Основні кольори забарвлення вікон – коричневий, зелений, червоний, синій. Забарвлення на них виділяли найчастіше білим, рідше жовтим, голубим, червоним кольором [Тімець О.В. Сільський зелений туризм, його педагогічне значення та можливості впровадження на Уманщині (Черкаська область) // Збірник наукових праць / Гол.ред.В.Г.Кузь. – К.: Наук.світ, 2003. – С.200-206].
Різьбленням займалися цілими династіями, де від батька до сина передавалася своєрідна техніка та стиль виконання. При чому, це було традиційно чоловіче ремесло. На сьогодні гутництво та народний промисел –різьбярство, безпідставно забуті, вікна замінюють пластиковими, а збережене та відроджене різьбярство і гутництво зосереджується по музеях, завдяки аматорським ініціативам.
|
