|
 В «Иллюстрированным путеводителе по Юго-Западным казенным железным дорогам» (1898р.) детально описуються залізничні сполучення, вокзали та навіть місцеві визначні пам’ятки. Слідуючи опису з цієї книги ми вирішили здійснили невеличку мандрівку залізницею.
Залізничний туризм уже давно практикується європейцями. У нас такі екскурсії стають справжнім випробуванням нервів і часу подорожуючих. Існуючий парк вітчизняних вагонів «радянського розливу» розраховано на швидкість 80 км/год, а якщо взяти до уваги зношеність залізничних колій і составу, то приміський дизель-поїзд Христинівка-Умань долає відстань у 20 км за 40хв. Зате, у проїзному документі гордо написано: «ЕКСПРЕС»!
Автобусом проїхатися маршрутом Христинівка-Умань буде трохи швидше – 30 хв. (це з зупинками на кожному повороті). Якщо ж узяти в порівнянні цінової вартості квитків, то автобусний коштує 8 грн., а на потяг – 7, 57.
Та не у швидкості, і не у ціні справа. Ми ж подорожуємо! Насолоджуємося пейзажами під мірний стукіт коліс потяга, споглядаємо метушливі дії попутчиків і ностальгічно згадуємо дитинство, юність. Потім думка знову перескакує на пейзажі за вікном, і знову спогади охоплюють уяву подорожуючого.
У вищезгаданому путівнику, який ми аналізуємо, лінія залізничного сполучення тягнеться від Козятина, Білилівки, Зарудинців, Погребища, Липовця, Оратова в межі місцевості, яка на початку ХІХ ст. звалася Уманщиною. Розповідаючи про історичні межі Уманщини, автор відзначає рід Калиновських, від яких ці землі по материнській лінії передавались у спадок. На той час, як писався «Путівник» (1898р.), Уманщиною володіли спадкоємці Софії Калиновської, а саме – графи Потоцькі та Шувалови. У путівнику з визначних пам’яток місцевості згадується Верхняцький цукровий завод Дітріха, маєтні володіння родини Терещенків (с. Шукайвода), Невлінських (с. Ризіно); відзначається родючість місцевих чорноземів.
Подорож залізницею, про яку розповідає автор, починається зі станції Козятин і закінчується кінцевою станцією Умань. Певно, на той час, таке безперервне залізничне сполучення існувало, наразі такий рух поїздів не здійснюється. Маршрут прослідковується окремо: Козятин- Христинівка та Христинівка- Умань. Ми обрали другий шлях і долаємо відстань із зазначеними станціями: Христинівка – Розсішки – Паланка-1 – Паланка-2 – Умань.
Безумовно, кожна подорож починається і закінчується залізничним вокзалом. Введення в експлуатацію залізничного сполучення, створення оборотного паровозного депо, відкриття народного училища, яке фінансувалося товариством Південно-західних залізниць спричинило появу нового міста – Христинівки. Станція отримала назву від назви найближчого до неї села, відомого з 1642 року.
З книги «Иллюстрированным путеводителе по Юго-Западным казенным железным дорогам»
Збудований у 1890 році залізничний вокзал, як з архітектурної, так і з технічної точок зору, вважався найкращим з-поміж розмаїття інших вокзалів на другорядних шляхах Південно-Західної залізниці.
Наразі Христинівський залізничний вокзал є пам’яткою архітектури місцевого значення.
Пожежний потяг Христинівської гілки
Сюди, як і на уманський вокзал, 25 травня 1920 року приїжджав із своїми комуністичними проповідями на бронепоїзді сам товариш Калінін. На будівлі христинівського вокзалу таку знаменну подію увіковічнили меморіальною табличкою.
Дореволюційні архітектурні ансамблі залізничних вокзалів вражають своєю величчю та монументальністю і по сьогодні. Принципово відрізняється Христинівський залізничний вокзал своєю впорядкованістю та утвердженням ніжно-пастельних тонів від побратимів: уманського, козятинського... Не перелічити.
Ідеально відремонтовано і внутрішній інтер’єр.
Тут навіть є платний, за 2-90 зал очікування. Відрізняється від звичайного тим, що в останньому є плазменний телевізор. Безкоштовно у такому залі можуть перебувати учасники ВВВ та інваліди.
Платний зал очікування
Погода сьогодні радує теплом, тож чекати потяга у приміщенні нікому не хочеться. Безпідставно налякавши одинокого відвідувача платного залу, який під бухтіння телевізора мирно спав на підлозі біля теплої батареї (ну, прямо-таки рай для бомжів!) ми повернулися на перон.
У ще одній раритетній книжечці пишеться: «При залізничній станції Христинівка Південно-Західної залізниці на початок ХХст. налічувалось: будинків 10, мешканців обох статей 785. При станції є приймальна палата, лікар, фельдшер, аптека, залізничне однокласне училище» [Списокъ населенных местъ Кіевской губерній. Издание Кіевского Губернского Статистического Коми¬тета.— Кіев, 1900— С. 618 – 1619].
Залізничного однокласного училища у Христинівці зараз немає. Але будівля, мабуть, з тих часів, все ж таки залишилася. Можливо, це вона?
А, може, ця?
Ну і як годиться, в молодому місті Христинівка має бути храм. Свято-Миколаївська церква Московського патріархату будувалася в часи незалежності 8 довгих років. Місце, вибране під храм і справді символічне, оскільки Христинівка – містечко залізничників, то й церква має бути десь поблизу.
Свято-Миколаївська УПЦ МП Вигляд зблизька
Та повернемось на перон. Пропах машинним маслом, дизельним паливом і кіптявою. Чекаємо на потяг, який має іти з Черкас. Ми не самі. Поволі збираються пасажири та їхні проводжаючі.
Дизель приходить вчасно. Ми, та кілька десятків пасажирів, загружаємось у вагон. Розглядаємо попутчиків. Одні студенти! Запакувавшись домашніми припасами їдуть в город на навчання…
На станції поїзд стоїть 8 хв. Проворна бабка з пиріжками по 3 грн. активно шмигає вагонами, реалізовуючи свій товар постійно голодним студентам. На студентах нашого вагону пиріжки з капустою закінчилися. Та бабця активно торгує такими ж, гарно засмаженими, з картоплею. По вагону густо розповзається запах смаженої-пересмаженої олії.
Я, звичайно, притримуюсь краєзнавчої традиції, яка полягає у тому, що з поїздки треба привезти або скуштувати ті продукти, товари або страви, які є притаманними для краю, в якому буваю. Та пиріжки – це жорстоко! Зі своєї поїздки ми привеземо христинівський житньо-білий запашний батон.
Потяг рушив, набираючи все більшу і більшу швидкість. «Вдруг откуда ни возьмись» наша бабка з пиріжками, заторгувалась, не зчулась, як двері зачинились. Та бабка, видно, не перший раз, у неї тут свої люди. З усього маху кричить: «Вася, рви стоп-кран!» і валиться в тамбур. Вагон пересмикує, потяг стишує хід, а бабка з пиріжками радісно вистрибує на платформу христинівського вокзалу.
Потяг продовжує рух.
Станція Розсішки
Однойменне село розташоване поблизу. В селі народився Іван Гонта (? – † 1768) – ватажок українського гайдамацького руху, один з проводирів Коліївщини.
Паланка – 1
Станція Паланка – 2 не така мальовнича
Скоро й Умань. Навіть не встигли звикнути до пиріжкового духу у вагоні. Студенти заметушилися, жалібно заскрипіли лавки, зашоргали сумки. Старшокурсники викликають таксі до перону. Час виходити і нам.
Якось романтично, і водночас ніяково на пероні зустрічає свою даму серця мрійливий юнак. Пасажири, хто куди, поспішають у своїх справах. Все, кінець нашої подорожі, майже кінець вихідного дня. Кінець – це завжди початок. Початок нових ідей, подорожей та подій!
|
