| Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
Педагогічне |
|
Христинівка, насамперед, асоціюється з рестораном «Карасі», з великим залізничним вузлом та з циганами. Тутешній градоначальник міста робить усе необхідне, аби Христинівку пов’язували не лише зі смачною кухнею, залізничною розв’язкою та з народом індійського походження. Облагороджене, з відмінною центральною вулицею Першотравневою, з доглянутими парковими зонами, з трохи недолугими, міщанського типу скульптурними композиціями екзотичних тропічних дерев, теплолюбивих дельфінів, слона та грецьких богів в перемішку з бюстом Шевченка і одинокою постаттю Зої Космодемянської, – таке обличчя сучасного міста.
У мене з Христинівкою серйозні відносини. Як і у кожному зв’язку є своя історія народження, розквіту і хронічної звички. І як у кожних відносинах згадується та приймається до уваги лише хороше.
Щоб приїхати до міста з краєзнавчою метою, треба, аби там було щось цікаве, можливо, старовинне. Старовиною у Христинівці навіть і не пахне. Місто, як щаслива наречена, молоде й зелене. Йому лише 120 років!
Та все ж, христинівська спільнота, гуртуючись навколо свого історичного коріння, віднайшла спосіб увіковічнити героїчність рідного краю. Так, у 2009 році, при в’їзді до міста, встановили пам'ятник Івану Гонті. Не дивлячись на те, що народний месник, народився у сусідньому селі – Розсішки, відлитий бронзовий монумент встановили саме у Христинівці.
 Тут же, біля пам’ятника, у так званому «парку імені Івана Гонти» поставили грубо збиту хатинку.
 Це начебто музейна кімната. На вході, з правого боку від дверей, інформаційний лист повідомляє відвідувачів про бойові подвиги знаного земляка. Усередину ми заглянули крізь шпаринку. Шпаринка виявилась не зовсім маленькою, а такою, що можна було просунути фотоапарат і пофотографувати «змістовну експозицію музею».
 Ну що ж, поки що негусто.
Тепер трохи історії. Станцію Христинівка спорудили фактично на заболочених ґрунтах, попередньо осушивши та провівши дренажні роботи. У 1890 році відкрито рух пасажирських і товарних поїздів. Для забезпечення обслуговування важливого залізничного вузла, при станції облаштували житловий район для робітників. Працівники залізниці були, в основному, місцевими, з села Христинівки та з сусідніх – Шукайводи, Кузьминої Греблі, Розсішок.
 Платформа Христинівського залізничного вокзалу
У 1900 році, при станції, налічувалось 23 двори та 117 жителів, а в десяти пристанційних будинках мешкали сім’ї залізничників – 785 чоловік [Список населенных мест Кіевской губерніи. Издание Кіевского Губернського Статистического Коми тета. – Кіев, 1900. – С. 1618-1619].
Зараз тут проживає більше ніж 13,5 тис. жителів.
 Одна з перших залізничних будівель
Христинівчани, як і переважна більшість мешканців Наддніпрянської України, радо підтримували революційні дії 1905-1907 рр., які пропагували ліквідацію поміщицького землеволодіння, викупних платежів, повалення самодержавства, встановлення демократичних свобод, а в локальному христинівсько-залізничному значенні: восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, покращення медичного обслуговування. Поліція усіляко придушувала селянсько-робітничу ініціативу.
Вперше Владу Рад у Христинівці встановив червоноармійський загін Івана Кулика у лютому 1918 року. Історія має спіральну природу. Як і колись, зросійщені трудящі Харківщини і Донеччини принесли до нашого краю російську червону чуму. Не допомогли Центральній Раді ні союзні німецько-австрійські війська, не втримався гетьманат Павла Скоропадського, слабкою виявилась влада Уряду Директорії.
А вже навесні 1919 р. сильна рука «воєнного комунізму» вилучала у христинівчан увесь хліб на потреби революційній армії та робітникам, створювала «трудові комуни». Партизанські загони трудового люду всіляко опиралися таким діям. Червоноармійці називали таких повстанців «контреволюційні банди» і нещадно винищували їх.
У січні 1920 року втікали на південь останні війська Денікіна, залишивши перемогу більшовикам на довгі роки. Для утвердження комуністичної ідеології, на станцію Христинівка почали заїжджати агіт-засланці. У травні 1920 року М.І.Калінін виступив з промовою: «Проти кого і за що боролася і бореться Червона Армія». У січні 1925 року Г.І.Петровський у клубі залізничників виступив з лекцією: «Про внутрішнє і міжнародне становище Радянського Союзу та політику Радянської влади».
За нової влади Христинівка помалу облаштовувалась. Запрацювала невеличка електростанція, маслоробний завод, нове вагонне депо, машино-тракторна станція, залізнична лікарня на 25 ліжок, почав діяти стаціонар районної лікарні, дитячі ясла.
Після усіх пережитих голодоморів, репресій та боротьби з фашистськими окупантами, місто Христинівка активно забудовується однотипними одноповерховими, а з кінця 60-х 2-х, 5-ти поверховими будинками. Є у місті і свої кутки, – Долинка, Дубинка, Водокачка.
 Позаду обеліску Слави (відкритого 30 жовтня 1966 року) виблискує червоним дахом христинівська новобудова
Планування міста квадратногніздове. Центральна вулиця (місцевою говіркою Первомайська) облаштована найбільш значними культурними та соціальними об’єктами.  Вулиця Першотравнева
 Будиночок по вулиці Першотравневій
 По-народному, ця торгова точка називається «Циганська хата»
 Кінотеатр «Ю і Ле»
 Ще одні «Продукти», але вже не циганські
 Піонерський будинок
У Христинівці є 2 школи.
Спеціалізована загальноосвітня школа І-Ш ступенів № 1 ім. О.Є.Корнійчука була заснована у 1927 році, як залізнична школа № 18 Одеської південно-західної дороги. Директором призначено О.І. Кравченко (1927-1928 роки). У 1964 році її перетворено у середню. У 1975 році школі присвоєно звання імені О.Є.Корнійчука. У 1996 році реорганізовано у загальноосвітню І-Ш ступенів №1, у 2001 році – у спеціалізовану. Нині на базі школи діє центр по роботі з обдарованими дітьми. У школі працює 81 учитель, навчається 836 учнів [Школи Черкащини: у вимірі часу [упор.: О.В. Фещенко, Н.С. Побірченко, Л.В. Войтова]. - Умань : СПД Жовтий, 2009. - 206 с.].
Порівняно молодша, Христинівська загальноосвітня школа I-III ступенів №2 почала свою діяльність, як початкова школа у 1948 році.  Христинівська школа №2
У 1949 році її перетворено на семирічку, в якій було 5 комплектів класів. Директором призначено Волошенюк Тіну Іванівну. Спочатку школа розміщувалась у будинку на вулиці Пархоменка (нинішній д/с№3), потім уже Христинівську міську середню школу з 1 вересня 1959 року переведено в новозбудоване спеціальне приміщення по вулиці Першотравнева, 50.  Патріотична спокуса на фоні синього неба
Пам’ятник вождю встановили 5 грудня 1965 року. Демонтувати поки що не збираються. Читала колись у місцевій газеті, та й з власного досвіду знаю, що у Христинівці в базарні дні актуальною є проблема паркування автомобілів. Площа, певно, якнайкраще підходить для цього. Але, але… Ідол комунізмо-атеїзму для багатьох залишається святим поняттям.
 Грошовитий Ленін
 Центральний парк імені Т.Г.Шевченка з дельфінами та з Зоєю на задньому плані
 Свято-Миколаївська УПЦ МП
Церкву Московського патріархату будували 8 років. Освячення на честь святителя і чудотворця Миколая відбулося 2008 року.
У місті є також Свято-Троїцький храм Київського патріархату. Через обмеженість у часі українську святиню сфотографувати не вдалося. Про подорож Христинівка-Умань читати ТУТ.
Відомі люди міста Христинівки:
1. Корнійчук Олександр Євдокимович (25.05.1905 – 14.05.1972) – громадський діяч, драматург, публіцист, народився у м.Христинівка в родині слюсаря-машиніста. Зберігся будинок, в якому пройшли дитячі та юнацькі роки письменника. Автор п’єс «Загибель ескадри» (1933), «Платон Кречет» (1934), «Фронт» (1942), «Макар Діброва» (1948), «Пам’ять серця» (1969) та ін. Був одружений на письменниці Василевській Ванді Львівні.
Сайти міста:
1. http://khrystynivka.com/ |
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Copyright Бондаренко Тетяна © 2024 |
| Сайт управляється системою uCoz |