Юркевич Памфіїл Данилович - 22 Червня 2010 - Педагогічне краєзнавство

Педагогічне
краєзнавство

Меню сайта
Черкаська область
Інші області
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Червень » 22 » Юркевич Памфіїл Данилович
Юркевич Памфіїл Данилович
00:04

Юркевич Памфіїл Данилович (1826-1874) - видатний український мислитель, філософ і педагог
nullПамфіїл Данилович Юркевич народився 16 лютого 1826 р. в багатодітній родині священика Миколаївської церкви містечка Ліплявого Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Черкаська область). З дитинства майбутній учений виховувався в атмосфері обрядово-релігійних традицій рідної домівки, українського козацького села. Батько Данило Юркевич – людина культурна, освічена, розумна, випускник Полтавської духовної семінарії 20-х років XIX ст. – зміг добре підготувати сина до подальшого навчання в Переяславському повітовому духовному училищі (1837–1841). Тут юнак вивчав російську і церковнослов'янську мови, священну і світську історію, географію.
У 1841 р. Памфіїл Юркевич вступив до Полтавської духовної семінарії. Саме тут він захопився математичними науками, знання яких вплинули на глибину аналізу, добру логіку мислення, що простежуються в його педагогічних працях. За роки навчання П. Юркевич досконало оволодів німецькою мовою, що по йому змогу в подальшому читати в оригіналі праці німецьких учених Е. Канта, Й. Фіхте, Г. Гегеля, Ф. Шеллінга, Й. Гербарта та інших, чиї філософські та педагогічні ідеї були дуже популярні в XIX ст. Блискуче знав він і французьку мову.

Упродовж навчання в семінарії Памфіїл Юркевич мав нагоду ознайомитись із спадщиною українських освітніх і громадських діячів Л. Барановича, Ф. Прокоповича, С. Яворсько-k К. Ставровецького, І.Максимовича, П. Могили – семінарська бібліотека в 1847 р. налічувала близько 1500 книжок. У богословських трактатах вітчизняних філософів, просвітителів його цікавили ідеї навчання рідною мовою, виховання на традиціях української культури.

Навчаючись у Київській духовній академії (1847–1851), П. Д. Юркевич здобув не лише спеціальні богословські знання, а й енциклопедичну гуманітарну освіту. Цьому сприяв як зміст духовної освіти, що передбачав вивчення богослов'я, церковної і світської історії, давніх і нових іноземних мов, так і високий освітній і культурний рівень професорсько-викладаць-рго складу. По закінченні академії у вересні 1851 р. молодого вченого призначають на посаду наставника Київської духовної академії по класу філософських наук. Збереглася авторська програма Памфіїла Даниловича з курсу історії філософії, котрий він читав у 1851/1852 навчальному році.

За десять років роботи в академії П. Д. Юркевич став блискучим лектором, визначним моральним авторитетом серед студентства. Такий його особистий успіх відтворив І. С. Нечуй-Левицький у романі «Хмари» в образі Василя Дашковича. Протягом цього періоду він став бакалавром і магістром академії (1852), здобув звання екстраординарного (1858) та ординарного професора (1861). У 1854–1856 pp. Памфіїл Данилович виконував обов'язки помічника ректора академії, а з 1857 р. викладав, окрім філософських наук, ще й німецьку мову. Працюючи в академії, П. Д. Юркевич видав низку філософських праць: «Ідея» (1859), «Серце і його значення в духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого» (1860), «З науки про людський дух» (1860). Характеризуючи цей етап наукової та викладацької діяльності П.Д.Юркевича, В. О. Ключевський назвав його «окрасою Київської академії» [Ключевский В. О. Из писем П. П. Гроздеву // Юркевич Л. Философские произведения. М., 1990. С. 530].

У 1861 р. в Московському університеті була оновлена кафедра філософії, і П. Д. Юркевич виявився єдиним у Росії достатньо підготовленим викладачем, здатним зайняти її без попереднього закордонного відрядження. Памфіїл Данилович викладав логіку, історію філософії, а з 1864 р. – ще й педагогіку. За його пропозицією Рада Московського університету зробила останню дисципліну обов'язковою для тих студентів, які по закінченні навчання планують присвятити себе педагогічній діяльності.

Учений викладав педагогіку студентам різних курсів майже всіх факультетів університету і слухачам учительської семінарії військового відомства. Знаний російський філософ В. С. Соловйов, учень Памфіїла Даниловича, згадував, що педагогіка була одним з найулюбленіших захоплень його вчителя.

З 1869 р. і до смерті П. Д. Юркевич виконував обов'язки декана історико-філологічного факультету Московського університету. В 1873 р. після смерті дружини він тяжко захворів і 4 жовтня 1874 р. помер, у сорока восьмирічному віці.

У московський період свого життя вчений багато працював над педагогічною проблематикою. В цей час побачили світ такі його книги і статті: «Чтенія о воспитаніи» (1865), «Курс общей педагогики с приложениями» (1869), «Общие основания методики» (1865), «План и силы первоначальной школы» (1870), «Идеи и факты из истории педагогики» (1870), «Будущность звуковой методы» (1872).

Проблема людини – центральна у філософії П. Д. Юркевича. Він розвинув українські духовні традиції, кардіоцентризм, екзистенціальність, антропоцентризм української світоглядної ментальності. Це віддзеркалилося в акцентуванні уваги на унікальності духовного єства людини, визнанні особистості найвищою цінністю буття, розгляді «серця» як основи духовного життя людини. Людина, на погляд ученого, – це вільна відповідальна особистість.

Квінтесенцією теорії вченого є «філософія серця» – оригінальна філософська система, яка грунтується на вченні про «серце» як символ внутрішнього світу людських переживань. У праці «Серце і його значення в духовному житті людини» (1860) філософ стверджує, що мислення не вичерпує всієї повноти духовного життя. Людина пізнає навколишній світ за допомогою розуму, а пізнати красу й таємничість світу можна тільки серцем як центром усіх «пізнавальних дій». За П. Д. Юркевичем, розум – вершина, а серце – коріння духовного життя.

Педагогічна теорія П. Д. Юркевича є частиною його плану влаштування людського суспільства на засадах Істини, Добра, Краси, Гармонії, органічним продовженням його філософсько-антропологічного вчення. Філософ сформулював важливу для педагогічної науки і практики думку про те, що знання тільки тоді засвоюються, коли вони зігріті почуттями, переживаннями. Лише такі знання можуть стати діяльною силою духовного світу людини, тому що процес розвитку людської особистості тісно пов'язаний із формуванням системи ставлень до дійсності. Учений наполегливо переконував, що виховання в житті суспільства володіє перетворювальною силою. Для нього виховання є такою духовною силою, яка робить можливим як існування людства, так і його вдосконалення. Підготовка вчителів, які несуть освіту народові, пробуджують у ньому розумову енергію й моральні почуття обов'язку та патріотизму, має більше – значення, ніж будь-які досягнення техніки.

Вихованню педагог надавав державного значення, вважаючи, що ніщо так беззаперечно не визначає ступінь освіченості суспільства, як всебічний розвиток молодого покоління. Адже виховання та освіта – умови розвитку держави. Спочатку вона підтримує своє існування й історичне значення арміями; потім усвідомлює могутню силу капіталу й опікується розвитком народного добробуту; нарешті вона переконується, що до цих умов її сили та значення має долучатися ще одна, до того ж найважливіша і нічим іншим не замінна: умова ця є народна освіта.

Памфіїл Данилович був переконаний, що виховання здійснюється родимою, школою, церквою та суспільством. Проте перше місце посідає родина, оскільки вона завжди була й залишається природним середовищем перебування дитини.

Одне з основних питань будь-якої педагогічної теорії – питання про мету виховання, виховний ідеал – П. Д. Юркевич вирішує з позиції гуманістично спрямованої християнської педагогіки. Мета виховання ґрунтується на врахуванні «трьох начал вихованця»: особливостей духу вихованця; необхідності виконання ним обов'язку стосовно церкви, родини, держави; його майбутнього покликання. Тобто виховання повинно мати мету, яку сам вихованець мав би, якби він був досвідченим [Юркевич П. Д. Чтенія о воспитаніи. М., 1865. С. 9]. Звідси й уточнення мети: виховуй людину так, щоб у зрілому віці вона знала добро, любила добро, мала сили робити добро, – тобто людину розумну, моральну і творчу [Юркевич П. Д. Курс общей педагогики с приложениями. М., 1869. С. 30. 15].

Отже, мета виховання обгрунтована П. Д. Юркевичем з позицій загальнолюдських і християнських цінностей. Педагог заперечує освітньо-виховний ідеал, який нехтує духом певної народності й релігії. Педагогічна спроба створити таку людину подібна до спроб садівника, який, вирощуючи яблука, груші та вишні, намагається виростити ще й плід узагалі.

На думку П. Д. Юркевича, збереження єдності загальнолюдського та народного у вихованні є завданням «найбільшої значущості». Він спрямовує на шлях до вирішення цього завдання з позицій «філософії серця», застерігаючи педагогів від марних спроб зробити вихованця причетним до національної ментальності лише завдяки розвиткові його розуму. Щоб юнак міг увійти в реальний світ, нести його в собі, відчувати, зріднитися з ним, необхідно пробуджувати передусім «світло серця», почуття, уяву вихованця.

Учений зробив найвагоміші для свого часу узагальнення щодо єдності виховання та навчання в процесі формування особистості. Цей принцип є логічним продовженням його «філософії серця», ідеї гармонії Розуму, Серця й Волі. Між розумом і волею, головою і серцем, мудрістю і любов'ю, знаннями і характером діє взаємозв'язок, але одне лише знання про добро і справедливість ще не робить людину доброю та справедливою. Тому необхідна єдність навчання й виховання, адже виховання прищеплює вихованцеві найкращі риси, навчання – правильні знання. Такий взаємозв'язок виховання й навчання, переконував учений, тоді досягне найбільшої ефективності, коли навчання залежатиме від виховання, від морального спрямування, від турботи про чистоту серця, про зміцнення та ушляхетнення характеру.

Виховання як зовнішній вплив на дитину Памфіїл Данилович ототожнює з дресурою, яка підміняє доцільний педагогічний вплив масою педагогічних рецептів. Така педагогіка заперечує людяність у вихованця, оскільки він сам у своїй внутрішній свідомості може розрізняти добро і зло, і тому важливо не те, що робить вихователь, а дії самого вихованця.

Як прихильник ідеї християнської гуманності, яка вбачає добро в кожному, педагог вірив у перетворювальну силу любові. Він наголошував, що обов'язок вихователя – поважати Людину в людині, плекати неповторність, унікальність особистості.
На погляд П. Д. Юркевича, школа має стати інституцією, що плекає вільний дух особистості. Тому народи освічені й вільні вміють робити школу місцем, де панує моральна атмосфера свободи. Поняття виховання духу й формування вільної людини-нероздільні. У своїх педагогічних творах філософ постійно нагадує: де дух, там і свобода.

Думка про необхідність релігійного виховання є центральною в спадщині педагога й філософа. Зародити в серці дитини непохитну віру в Добро й Бога – так визначає Юркевич одне з основних завдань виховання. Тільки глибоко віруюча людина може бути гідним членом суспільства. Проте й у цьому питанні Памфіїл Данилович був послідовним прихильником гуманної педагогіки. Дитині слід створити умови, за яких би вона сама, без будь-якого примусу звернулася до релігії.

Виходячи з ідеї гармонії Істини, Краси, Добра, П. Д. Юркевич надавав виняткового значення взаємодії, узгодженості всіх сторін виховання. Душа, вважав педагог, має три основні здатності: пізнання, почуття, волі, що відповідають покликанню до істини, до краси, до добра. Юркевич називає їх Розум, Серце, Воля. Узгодженість цих царин людської особистості вчений виражає формулою «знания ума, вдохновеніе сердца и энергии духа» [ІР НБУВ. Рук. Д.А., 354 л., № 4, арк. 3].

П. Д. Юркевич не лише збагатив теорію виховання, а й зробив помітний внесок у подальший розвиток дидактики. Педагогічне осмислення «філософії серця» дало йому підстави написати, що вчитель має справу не з розумовим апаратом вихованця, а з його живою особистістю. В учня є голова і серце, розум і воля. Звідси – важливий для педагогіки висновок: навчання не лише розвиває розум учня, воно має виховувати.

З погляду сучасної педагогіки цікавим є розуміння П. Д. Юркевичем сутності процесу навчання. Неодноразово педагог підкреслював двосторонній характер цього процесу, активну роль учня в оволодінні навчальним матеріалом, необхідність взаємодії учня й учителя в процесі навчання.

П. Д. Юркевич звертав увагу на те, що у процесі навчання відбувається активна взаємодія учнів, формуються їхні міжособистісні стосунки. Учений зазначав, що навчання здійснюється не в порожньому просторі, воно стосується істот, котрі не віддалені, як атоми, ні одне від одного, ні від дійсних життєвих об'єднань. Школа – це «союз живий та одухотворений», в якому учні навчаються й навчають, збагачуються знаннями і збагачують знання, сприймають істину і служать істині, допомагаючи іншим засвоювати її.

Ідея навчання, яке виховує, – одна з провідних у дидактичній концепції П. Д. Юркевича. Вірогідно, що поштовхом до подальшого розвитку вченим цієї ідеї стали праці німецького педагога Й. Гербарта, з якими він був добре обізнаний. Саме Й. Гербарт уперше ввів у педагогічну лексику термін «виховуюче навчання». Його, як відомо, використовував і український учений.

П. Д. Юркевич вважав за необхідне, формуючи зміст початкової освіти враховувати, що дитина живе у світі реальних речей. Чуттєвий світ є для неї основним джерелом знань. Усе, що пропонується для засвоєння, має спиратися на її чуттєвий досвід. Ні вчитель, ні книжка не досягнуть успіху, поки дитина не почне самостійно ознайомлюватися з реальними речами. Чуттєве пізнання Юркевич розглядав як необхідний етап, що має передувати логічному. Спроба передчасно ввести дитину у сферу абстрактних понять буде не лише не корисною, а навіть шкідливою. Перш ніж думати, необхідно спостерігати, уявляти. Завдання педагога – визначити ступінь і час введення до змісту навчання абстрактних понять.

Педагогічний ідеал П. Д. Юркевича – освіта, яку сприймає вихованець «як радість і благо». Весь шкільний дух має пробуджувати любов і потяг до знань, до навчальної праці, школа повинна стати місцем, яке є приязним і священним для дітей, де панує моральна атмосфера свободи, радості і благоговіння.

Учений наголошував на необхідності прищеплювання учням у процесі навчання морально-релігійних ідей. Кожна наука й навчальна дисципліна перетвориться лише на посібник для певного ремесла, «поки вона не дасть Змогу помічати чи відчувати, що за зовнішнім, явленим світом є світ вищий, духовний – світла та істини» [Юркевич П. Д. Курс общей педагогики с приложениями. С. 236].

П. Д. Юркевич висунув ідею релігійності навчання. Під нею він розумів не просте навчання учнів віри, а формування емоційно забарвленого морально-естетичного ставлення до «істини, добра і досконалості», які є за своїм справжнім духом «Богопізнання і служіння Богові».

У справі навчання й виховання П. Д. Юркевич особливу роль відводив учителеві, вважаючи його посаду найпочеснішою серед інших. Дві суттєві якості вирізняють у поглядах Памфіїла Даниловича моральну особистість учителя: авторитет і любов. Без цих рис усі виховні заходи, пов'язані з тиском і насильством, не викликають у дітей добровільного послуху, а це означає, що вони втрачають своє виховне значення.

П. Д. Юркевичу належить заслуга привнесення в педагогічну думку нових ідей, які були сприйняті не лише вітчизняною, а й зарубіжною педагогічною теорією і практикою. «Філософія серця» доводить, що абсолютизація розумного начала в людині, заперечення значущості її внутрішнього світу, намагання зробити його наскрізь прозорим для педагогіки неминуче ведуть до прагматизму у вихованні. Вчений осмислив педагогіку як науку про виховання, усвідомив справжнє значення самовиховання в житті людини, сформулював закон розвитку вільної особистості. Цілі, принципи, зміст, методи навчання й виховання він обґрунтував з позицій загальнолюдських і християнських цінностей.

Філософську спадщину Памфіїла Даниловича Юркевича почали досліджувати ще наприкінці XIX ст. В. С Соловйов та А. А. Ходзинський. За радянських часів праці філософа та педагога в Україні не перевидавались і не вивчались. Лише з кінця 1980-х років з'являються перші публікації в науковій періодиці, а в 2000 р. С. Л. Кузьміна захистила кандидатську дисертацію «Філософсько-педагогічна концепція П. Д. Юркевича».

Праці:
1. Юркевич П. Д. Сердце и его значение в духовной жизни человека // Тр. Киев, духов, акад. К., 1860. № 1.
2. Юркевич П. Д. Чтенія о воспитаніи. М., 1865.
3. Юркевич П. Д. Общие основания методики // Пед. сб., издаваемый при Главном управлении военно-учеб. заведений. СПб., 1865. Кн. 13.
4. Юркевич П. Д. Курс общей педагогики с приложениями. М., 1869.
5. Юркевич П. Д. План и силы для первоначальной школы // Журн. М-ва нар. просвещения. 1870. № 3.
6. Юркевич П. Д. Идеи и факты из истории педагогики // Там же. № 9–10.
7. Юркевич П. Д. Будущность звуковой методы // Там же. 1872. № 3.
Література:
1. Ходзинский А. Профессор философии Памфиил Данилович Юркевич. X., 1915.
2. Ярмусь С. П. Д. Юркевич та його філософська спадщина // Юркевич П. Д. Твори. Вінніпег, 1979.
3. Юрас І. Філософ освіти П. Юркевич // Педагогіка і психологія проф. освіти. 1988. № 5.
4. Соловьев В. С. О философских трудах П. Юркевича // Юркевич П. Д. Философ, произведения. М., 1990.
5. Тихолаз А. Г., Запорожець М. О. Історичні уроки одної суперечки: П. Юркевич проти М. Чернишевського // Філософ, та соціол. думка. 1992. № 7.
6. Роланд П. Найголовніші елементи філософії П. Д. Юркевича // Там само. № 9.
7. Юрас І. Педагогіка істини, краси, добра Памфіїла Юркевича // Постметодика. 1998. № 4.
8. Юрас І. Педагогічна концепція Памфіїла Даниловича Юркевича. К., 1998.
9. Кузьміна С. Л. Філософсько-педагогічна концепція П. Д. Юркевича: Дис. ... канд. філософ, наук. К., 2000.

Текст взято з книги: Українська педагогіка в персоналіях: У 2 кн. Кн.1: Навч.посібник / За ред. О.В.Сухомлинської. - К.: Либідь, 2005. - С.293-298.
Переглядів: 2812 | Додав: admin | Теги: християнська гуманність, Золотоноша, мислитель, Ліпляве, Юркевич Памфіїл Данилович, філософ, педагог | Рейтинг: 5.0/1 |
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Календар
«  Червень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архів записів

Copyright Бондаренко Тетяна © 2017
Сайт управляється системою uCoz