Все вірно. І зараз так само. Тільки район Осташівки – це вже не передмістя, а повноцінний спальний мікрорайон, зі своїми школами, супермаркетами та базарчиком. Пересуваючись за вказаним маршрутом, споглядаємо на бувше «передмістя». Щось оці надбудови, перебудови, балкончик, нижній поверх, верхній поверх, сарайчик та кладовка збоку дуже сильно нагадує прибудоване, перебудоване єврейське житло.
Ясно, що Умань, як і більшість повітових міст, м’яко кажучи не зовсім православне, та не можу збагнути, чому у передмісті? В районі Осташівки? Євреї, як правило селилися поряд з базаром, нерідко, навіть їхні крамнички були частиною оселі. Загальновідомо, що єврейська община переважно проживала в межах району між вулицями Радянською і Східною. Тут знаходилися Верхня Єврейська, Нижня Єврейська, вулиця «Грязная», своєрідне гетто. Багаті євреї купували ошатні будинки в центральній частині міста. Може ця будівля, в минулому, належала багатій єврейській родині? І будинок був набагато красивішим?
Одна з вуличок району «Осташівка»
Та автор путівника нічого не розповідає про населення, про соціальну інфраструктуру міста, лише стверджує, що з половини гори (від Осташівського ставу вгору до центральної частини міста) починається так звана «парадна», площа, яка залишилася від часів військових поселень. Навколо цієї площі розташовані виключно казенні будівлі. Парадна площа (якщо орієнтуватися за путівником) починається приблизно від пам’ятника Тарасу і закінчується на території сучасного агротехнічного коледжу (чоловіча прогімназія в минулому).
Пам’ятник кобзареві
По ліву руку від Шевченка, вже за часів незалежності, вибудували протестантську церкву християн-адвентистів сьомого дня. Згідно з їх віровченням, члени громади шанують суботу, очікують кінець світу і другого пришестя Ісуса Христа та повинні жертвувати на поширення Євангелія десяту частину зароблених грошей.
Церква християн-адвентистів сьомого дня
Двірцевій вулиці, а зараз Жовтневої революції, можна хвастатися раритетними будинками. Їх тут цілий ансамбль!
Дореволюційний готель Ново-Європейський, збудований у 1901 – 1902 рр. відомим уманським підприємцем В. Файнштейном, власником чавуноливарного заводу (зараз міська міліція)
У приватній лікарні терапевта Матильди Піотровської, яка була зведена 1902р., зараз знаходиться місцевий краєзнавчий музей. А от речей і атрибутів фельдшерської справи в музеї немає, або, принаймні, не входять до оглядової експозиції.
Краєзнавчий музей-лікарня
Фінанси та кредити теж певно раритетні
З історії цієї будівлі мені відомо лише те, що колись тут торгували меблями. А після капітального ремонту розмістився банк.
Зараз у цій будівлі знаходиться Уманський Райавтодор
Найпримітніша будівля по правій, від залізничного вокзалу, стороні – чоловіча прогімназія, відкрита у 1883 році. У літературно-політичній газеті «Киевлянин» від 17червня 1890р. зустрічаються відомості про протогімназію та досить стисло відмічається: «Будівля (тобто протогімназія) виходить фасадом на так звану Двірцеву площу напроти «царського палацу» і знаходиться на узвишші, являє собою цілком чудовий вигляд, слугуючи окрасою міста» [«Киевлянин». - 1890. - 17 июля. - С.З].
Агротехнічний коледж
На території теперішнього агротехнічного коледжу до революції височіли три білих будинки, розділених між собою садами. Середній одноповерховий, колишній палац Станіслава Потоцького, розташовувався на місці теперішнього гуртожитку уже згадуваного нами коледжу. У ньому проживала вдова Софія Потоцька та її наймолодший син – Олександр. У 1850 році будинок перебудували на випадок приїзду російського Імператора. Позаду цього палацу був розбитий величезний сад, серед екзотичної рослинності якого височіли мармурові статуї, альтанки та водограї.
Гуртожиток агротехнічного коледжу
Трохи зліва від палацу, розміщувався так званий флігель, спеціально побудований у 1851 р. для свити Імператора; а справа – дерев'яний будиночок з мезоніном (надбудова над середньою частиною будинку), зведений у 1826 році. Та ці будівлі до нашого часу не збереглися.
Ймовірне місце, де був Софіїн сад
Єдина вціліла архітектурна споруда часів останніх власників Уманщини – «Владельческий концертный зал» (1832 р.). Оскільки, в самому палаці великих кімнат не було, «публичный зал для благородных собраний» вирішили спорудити на протилежній від палацу стороні Двірцевої вулиці.
Владельческий концертный зал
Тут влаштовувались концерти, бали, банкети для міської знаті, поміщиків, чиновників, офіцерів. У 1866 році будинок переобладнали під військовий манеж. У 1877-1878 рр. тут тримали військовополонених турків. Після російсько-турецької війни манеж перетворили на цейхгаус та гауптвахту-карцер 44-го резервного піхотного батальйону. З 1894 року це вже військовий собор Святого князя Олександра Невського і Святої преподобної Ксанії. З 1921 року військовий собор закрито, будинок перебудували, зняли куполи, і з 1936 року в приміщені відкрито кінотеатр, якому в післявоєнні роки було присвоєно ім’я І.Д. Черняхівського. На даний час не працюючий.
Кінотеатр імені І.Д. Черняхівського
Позаду теперішнього кінотеатру, як і колись, розміщується сквер, який виходить на іншу вулицю – Коломенську, в минулому Миколаївську. Тут уже починається так зване «старе місто».
Міський сквер
Іще одна споруда «старого міста» була відзначена у путівнику, який ми аналізуємо. Це – довга двоповерхова біла будівля з невеликими вікнами, колишній базіліанський монастир, в якому на момент укладання вищезгаданого «Путівника…» поміщався окружний суд.
Монастир базиліанського ордену з шестикласним училищем при ньому засновано в Умані 1766 р. на кошти графа С. Потоцького. Ченці нав’язували католицизм православному населенню, навчання в школі відбувалося за єзуїтською системою. Захопивши Умань, гайдамаки зруйнували монастир і повбивали багатьох ченців, серед них і ректора базиліанської школи ксьондза Гераклія Костецького. Тіла вбитих скинуто в криницю, яку почало копати населення Умані, коли в обложеному місті не стало води.
Відновлений, невдовзі після придушення Коліївщини, базиліанський монастир закрили у 1794 р. за розпорядженням російського уряду, але на клопотання графа Щ. Потоцького знову відкрито у 1796 р. Монастир разом з базиліанського школою існували в Умані до 1831 р. [Иващенко В. Исторический очерк Умани и Царицына сада (Софиевки). — Киев, 1895. — С. 40].
На цьому огляд визначних архітектурних ансамблів провінційного містечка автором путівника завершено. Далі краєзнавець П. Андрєєв переходить до короткого історичного огляду минулого і сьогодення Умані, до опису екскурсійного маршруту знаменитим Царициним садом.
Чи буду я в деталях порівнювати маршрутний шлях по відомому парку сказати не можу. Адже тема Софіївки піднімалася багатьма істориками та науковцями. Заїжджене і замусолене не хочеться переповідати. Можливо колись, і у іншому форматі…
