Дурдуківський Володимир Федорович - 29 Серпня 2009 - Педагогічне краєзнавство

Педагогічне
краєзнавство

Меню сайта
Черкаська область
Інші області
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2009 » Серпень » 29 » Дурдуківський Володимир Федорович
Дурдуківський Володимир Федорович
21:49
 Володимир Федорович Дурдуківський народився 17 вересня 1874 р. в с. Пединівці на Звенигородщині у сім'ї священика. Незабаром сім'я перебралася до с. Мирівки на Київщині, а згодом і до Києва, де батько отримав посаду в Київській духовній академії. Майбутній педагог змалку виховувався і зростав у духовно-релігійній атмосфері, що наклало відбиток на все його життя. Тому було цілком природним, що молодий Дурдуківський почав своє навчання спочатку в Київській духовній семінарії, а затим у 1895 р. – в Духовній академії.
Ще під час навчання в семінарії юнак долучається до ідей українства через студентів, знайомство з якими спонукало до участі в громадській діяльності. Найбільший вплив на нього здійснив С.О.Єфремов, який також навчався в семінарії. В. Ф. Дурдуківський про це пізніше писав: «Я зустрівся, познайомився й на все життя заприятелював з С. О. Єфремовим, який завжди мав на мене найбільший вплив, був і назавжди зостанеться моїм найкращим, найближчим, найдорожчим приятелем. С. Єфремов... власне зробив мене українцем, вів мене українським шляхом, допомагав не сходити з нього, давав ідейний провід і напрямок моєї роботи, був моїм незмінним другом-порадником, другом-учителем...» [Даниленко В. Він був «душею школи». Володимир Дурдуківський // 36. наук, статей пед. ун-ту ім. М. Драгоманова. К., 1999. С 181].
Отже, на духовне формування Володимира Федоровича вплинули, з одного боку, батьки, атмосфера релігійного виховання, а з іншого – українська національна ідея, носіями якої були передусім його товариші та сподвижники, зокрема С. О. Єфремов. Ці дві магістральні складові його інтелектуального життя залишаться незмінними до кінця його днів, до них лише приєднуватимуться й додаватимуться інші.
В духовній академії Володимир Федорович розвиває і поглиблює свої знання про Україну, її минуле. Відомий професор М. І. Петров, автор багатьох наукових праць з україністики, запропонував В. Ф. Дурдуківському написати магістерську роботу про київського митрополита Самуїла Масловського, який жив у XVIII ст. «Робота коло дисертації... ще поглибила мої українські симпатії, підвела, так би мовити, історичний ґрунт для моїх українських переконань, дала змогу систематично ознайомитися з болючим для українського народу, для всього його життя, процесом примусової русифікації, зненавидіти російський державний централізм і ще глибше, свідоміше полюбити свій історично обездолений край і народ», – згадував пізніше В. Ф. Дурдуківський.
Ще навчаючись в академії, Володимир Федорович випробовує себе в літературній, журналістській діяльності – пише огляди російської преси для українських видань, зокрема для «Записок Наукового товариства імені Шевченка» у Львові, яким керував М. С. Грушевський.
По закінченні академії (1899) В. Ф. Дурдуківський розпочинає свій педагогічний шлях у цьому ж навчальному закладі, працює також викладачем історії в жіночій гімназії Євсеєвої.
Цей період життя педагога позначається великою громадською роботою. Він стає одним з активних діячів Київської громади – об'єднання національно свідомої інтелігенції, яка ставила своїм завданням розвиток української культури для підвищення національної самосвідомості українців, виконувала педагогічні та популяризаторські функції. Київська громада мала своє видавництво «Вік» і видавала свій журнал «Киевская старина». Через них громадівці проводили свої ідеї в життя. Володимир Федорович був одним із організаторів видавництва «Вік», членом редакції та постійним співробітником журналу «Киевская старина». Він багато друкувався на сторінках інших газет і журналів (часто під псевдонімом «В. Мировець») на історичні й літературні теми.
Г. М. Іваниця, його колега та однодумець, згодом писав: «Як постійний діяльний член "Віку" В. Ф. дуже прислужився до поширення української книги, бо раз у раз приймав найближчу участь у редагуванні, коректуванні й взагалі виданні різних книжок цього видавництва – трьохтомної збірки української поезії та прози під назвою "Вік", видання українських класиків та альманахів української літератури, популярних та народних книжок і т. ін. Хто із нас... знав свого часу, беручи до рук новісінькі українські книжки, що в значній мірі за них треба подякувати тому, тоді ще молодому та мало помітному вчителеві середньої школи, що весь свій вільний від лекції та зошитів час віддавав великій культурній справі?»
Активний громадівець, Володимир Федорович мав міцні й дружні зв'язки з багатьма представниками української інтелігенції, яка на початку XX ст. здійснювала значні кроки в розвитку української культури. Це були М. І. Лисенко, М. П. Старицький, Леся Українка, Є. X. Чикаленко, О. Я. Кониський, М. С. Грушевський, В. Б. Антонович та ін. Але, як зазначав сам педагог, «...після С. Єфремова ніхто на мене не мав такого великого впливу, як Б. Грінченко. Б. Грінченко уявляв з себе дуже рідкий тип людини великого розуму, колосальної енергії, незламної сили волі, безмежної здатності до праці, повної відданості українській національній ідеї, ідеї українського національного культурно-політичного відродження... Він... дав мені зрозуміти велику вагу національної освіти й національного моменту в освіті» [Даниленко В. Він був «душею школи». Володимир Дурдуківський // 36. наук, статей пед. ун-ту ім. М. Драгоманова. К., 1999. С 184].
Події 1905 p., царський маніфест про свободи В. Ф. Дурдуківський зустрів спочатку з великим ентузіазмом. Він жваво відгукується на ці події. У 1906 р. бере активну участь у створенні київської «Просвіти» та заснуванні Всеукраїнської спілки вчителів і діячів народної освіти. Але швидко переконується в ілюзорності своїх сподівань, про що свідчать події, що розігруються за найгіршим сценарієм: розгроми, утиски, арешти, закриття українських періодичних видань. Через активну громадську діяльність педагог, як і багато інших, був заарештований і на короткий термін ув'язнений.
Ці події негативно вплинули на громадські позиції В. Ф. Дурдуківського: він відходить від активного публічного життя і цілковито присвячує себе вчительській праці. Свої міркування про педагогічну діяльність, враження та емоції він викладає на сторінках першого українського педагогічного журналу «Світло», який виходив у Києві в 1910–1914 pp. Звичайно, це були лише нотатки з життя школи і вчительства, але «щоби належним чином оцінити роботу В. Ф. в "Світлі", треба пригадати, що цей журнал видавано в часи жорсткої реакції. Учителів переслідували не те що за співробітництво, навіть за передплату... В. Ф. не раз виступав на сторінках "Світла" в оборону української школи та з обгрунтуванням потреби реорганізувати школу. Не раз уміщені статті його під загальною назвою "З щоденника вчителя" щиро та впевнено говорили за потребу будувати в школі життя по-новому» [Іваниця Гр. В. Ф. Дурдуківський: 3 нагоди 25-х роковин його діяльності // Рад. освіта. 1926. № 2. С. 56].
Як зазначав пізніше відомий історик Й. Ю. Гермайзе у статті «Свято української школи», з Володимира Федоровича, котрий «почав свою громадську роботу участю у видавництві "Вік", не вийшло ані політичного діяча, ані суспільного ідеолога, ані газетного публіциста. Його життєва стежка прослалася по педагогічній роботі, і тут стара з своїми мертвенними позиціями школа побачила нову силу, що дихала ідеями педагогічного новаторства, українського відродження, соціалістичними стремліннями».
Основою всієї педагогічної діяльності Володимира Федоровича – і вчительської, і громадської (а ці два аспекти тісно пов'язані між собою) – була ідея створення і діяльності української національної школи. Ці особистісні устремління педагога збіглися з бурхливими революційними подіями 1917 p., які надихнули українців на створення власної держави, подали надію на розбудову власної освіти і власної культури.
Українська революція, за висловом історика О. Субтельного, всі її уряди – Центральна Рада, Гетьманат, Директорія – проголосили національну політику в галузі освіти. Вперше в історії України на державному рівні висувалося завдання українізації всього освітнього простору України. Особливо багато було зроблено в період Гетьманату, тобто в 1918 р. Історики зазначають: «Особливо вражають досягнення уряду у створенні системи освітніх закладів. На рівні початкової школи було випущено кілька мільйонів примірників україномовних підручників, а в більшості шкіл уведено українську мову. Було засновано близько 150 нових україномовних гімназій, в тому числі у сільських районах. У жовтні в Києві та Кам'янець-Подільському відкрилося два нових українських університети. Було також засновано національний архів та бібліотеку в понад 1 млн. томів. Вершиною цієї діяльності стало створення 24 листопада 1918 р. Української Академії наук. Так за якихось кілька місяців Гетьманщина мала на своєму рахунку такі здобутки у царині культури, про які мріяли багато поколінь інтелігенції» [Субтелъний О. Україна. Історія. К., 1991. С. 312].
Звичайно, така діяльна, ініціативна і національно спрямована особистість, як Володимир Федорович, не могла залишатися осторонь цих подій. Він знову поринув у громадську діяльність, зосереджуючи свої зусилля на просвітницькому, педагогічному напрямі. І зробив дуже багато в цей період. Важко назвати хоч одну гуманітарну галузь, де б не згадувалось ім'я педагога. Він брав активну участь у створенні й діяльності Товариства шкільної освіти, був членом редколегії та активним дописувачем педагогічного часопису «Вільна українська школа», одним із організаторів Київської «Просвіти».
Товариство шкільної освіти доручило групі педагогів, куди входив і Володимир Федорович, створити українську школу. Нею стала Перша українська гімназія, заснована в березні 1917 р. як приватна установа. їй було присвоєно ім'я Т. Г. Шевченка. Програми цієї гімназії, зміст, напрями навчально-виховного процесу, підручники визначали педагогічні комісії, спеціально створені при Товаристві. Першим директором гімназії був П. І. Холодний, визначний громадський і політичний діяч. Володимир Федорович з першого дня існування гімназії працював учителем української мови і літератури, а невдовзі став її беззмінним директором.
Спочатку гімназія не мала свого приміщення і декілька раз переїжджала з місця на місце, доки остаточно не облаштувалась у приміщенні колишньої амбулаторії лікарні при Покровському монастирі. Досить повно діяльність Першої української гімназії імені Т. Г. Шевченка дослідив доктор історичних наук, професор В. М. Даниленко. Він пише: «Перша українська гімназія зібрала кращих педагогів, вчених, громадських діячів, які працювали там вчителями: історію викладав В. Прокопович, а пізніше Йосип Гермайзе, релігію – майбутній митрополит Василь Липківський, природознавство – Левко Чикаленко, французьку мову – Софія Русова, музику – донька Миколи Лисенка Мар'яна, українську мову і літературу деякий час викладав Леонід Білепький. Можна назвати ще багато інших славних імен, але "душею школи", її творцем і натхненником був Володимир Федорович Дурдуківський. Ось як описували директора його вихованці: "Невеличкого зросту, велика, вже сива з лисиною голова з вусами, що нагадували шевченківські. Високе чоло і великі карі очі, іноді з посмішкою, а часом повні суворості, коли якийсь легковажний учень провинився. Часто можна було бачити, як він проходжувався туди й назад по довгому коридорі школи, іноді щось наспівував. Його однаково любили і найменші, і найстарші... Він виступав рідко, але коли говорив, то серед дитячих слухачів утворювалася така тиша, що можна було чути, як бринить муха... Кожну свою промову він починав "Любі, мої дорогі діти!"».
З перших днів заснування гімназії національна ідея, українознавство, рідна мова стали альфою і омегою її діяльності. Як пізніше, вже за радянських часів, згадував Володимир Федорович, у школі проводилася «напружена, інтенсивна, творча праця... за рідну культуру. З протоколу шкільної ради, виховательської й предметових комісій не сходять такі, на той час нові, бойові питання: клубна робота, дитяче самоврядування, дитячий кооператив, шкільна і наукова термінологія, програми, методи роботи, підручники, організація бібліотеки, кабінетів, облік роботи, дитячі характеристики, свята для дітей і для населення, гарячі сніданки для дітей і т. ін.» [Дурдуківський В. Жовтень переміг (Українська школа під час Денікінщини) // Рад. освіта. 1927. № 11. – C. 67].
Перша українська гімназія зовсім не випадково носила ім'я Т. Г. Шевченка, бо для її вихованців і директора Шевченко це – «наш геній», «сонце нашої літератури», «батько нашої поезії», «могутній оборонець нашого рідного слова, великомученик за волю і долю України», «натхненний пророк і апостол нашого національного відродження», «наша краса, слава, гордощі й святощі» [Вільна українська школа. 1918. № 7. С. 147].
Крім керівництва школою, Володимир Федорович співпрацює з часописом «Вільна українська школа», є членом редколегії, висвітлює діяльність своєї школи на його сторінках (часто під рубрикою «З щоденника вчителя»).
У своїх публікаціях педагог не просто описує роботу школи, а висловлює свій погляд на мету діяльності школи взагалі, ставить перед нею програмні вимоги. «Ми, культурне громадянство, перш за все діячі школи, – наголошував він у статті "Матеріали до шкільних ранків і вечірок в пам'ять Т. Шевченка", – мусимо повернути нашому народові його історичну спадщину, мусимо знов зв'язати його з славним минулим, мусимо поновити порвані за лихих часів історичні традиції, мусимо підвести міцний національний фундамент під наш державний будинок. Це перш за все велике почесне завдання нашої молодої національної школи...».
З остаточним установленням у Києві радянської влади (1920) діяльність гімназії залишалася незмінною – національна спрямованість, сконцентрована навколо постаті Т. Г. Шевченка. Це сталося тому, що в перші роки радянська влада ще чітко не визначилась у своїй шкільній політиці. Але в лютому 1921 р. гімназію було перетворено на семирічну трудову школу імені Т. Шевченка. Ця зміна відбулася в контексті загального напряму розвитку освіти в Україні – професіоналізації, хоча сам Володимир Федорович не зовсім підтримував таку ідею, був прихильником широкої загальнонаукової підготовки.
Попри всі зміни школа В. Ф. Дурдуківського залишилася провідником національної ідеї, звичайно, в межах, можливих за умов радянської влади. Але й тоді вона була відомою усій Україні. її назвали Першою зразковою трудовою семирічною школою імені Т. Шевченка. До неї приїздили численні делегації з багатьох міст Радянського Союзу і з-за кордону. В школі працював дитячий науковий клуб з кількома десятками гуртків, дитячий кооператив, регулярно виходила дитяча газета, проводилися дитячі свята, діяв зразковий дитячий хор, розвивалося самоврядування. Гордістю школи став музей дитячої творчості, в якому були представлені науково-дослідницька робота школярів, результати роботи за новими методами навчання – проектним, лабораторним, а також суспільно корисна робота учнів.
Володимир Федорович поєднував педагогічну роботу з науково-популяризаторською. Ще з 1919 р. він активно працював у Всеукраїнській академії наук (ВУАН): виконував обов'язки голови термінологічної комісії, члена-редактора «Комісії словника живої мови». Пізніше, 14 травня 1925 р., при ВУАН було засновано Науково-педагогічне товариство, утворене з науково-педагогічної комісії, очолюваної В. Ф. Дурдуківським. Школа, якою керував Володимир Федорович, стала досвідною школою спочатку при Науково-педагогічній комісії ВУАН, а згодом і при Науково-педагогічному товаристві.
В. Ф. Дурдуківський брав найактивнішу участь у роботі Науково-педагогічного товариства при ВУАН: виступав на загальних зборах, працював у комісіях, проводив за дорученням Товариства велику дослідницьку роботу в керованій ним школі. Результати своєї роботи він оприлюднював у педагогічній пресі, зокрема в журналі «Радянська освіта».
Найповніше свою систему роботи Володимир Федорович виклав у статті «Шевченківська школа – Шевченкові (3 досвіду Київської 1-ої трудової школи ім. Т. Шевченка)». Ця публікація вийшла в 1924 р. в період відносно демократичного ставлення влади до педагогічної творчості вчительства, проте редакція «Радянської освіти» вважала за необхідне зробити таку примітку: «Поділяючи думку автора про велике значення вивчення Шевченкових творів і про доцільність виучування їх за комплексною системою, редакція вважає корисним рекомендувати вчителям-практикам студіювати за тим самим методом свята – Жовтневої революції, дня 1-го травня, а надто життя й твори В. І. Леніна».
Нагадаємо читачеві, що на початку 20-х років минулого століття в системі шкільного навчання переважав комплексний метод, за яким увесь зміст освіти розподілявся не за окремими предметами, а за трьома напрямами: «природа», «людина», «суспільство». Комплекс (або окрема тема) мав об'єднувати в собі всі ці напрями. Володимир Федорович вважав, що «Шевченко» має стати темою-комплексом для всієї школи. Він докладно розробив систему його запровадження в класі. Так, учитель української мови для розкриття історико-літературного, стилістичного, граматичного змісту творів Кобзаря знайомив дітей з біографією поета, діти працювали над рефератами, доповідями, інсценуваннями тощо; вчителі російської та іноземних мов порівнювали Т. Г. Шевченка з іншими поетами, перекладали його твори на інші мови; учитель історії знайомив із соціально-економічними умовами, в яких жив поет; учитель краєзнавства знайомив з місцями, де жив і працював Т. Г. Шевченко, тощо.
Комплекс «Шевченко» поширювався не лише на зміст навчання, а й на всю життєдіяльність вихованців Першої трудової школи: учні випускали та ілюстрували літературні журнали, куди вміщували свої реферати і твори, в яких досліджувались епоха і життя поета.
Результатом тривалої напруженої й цікавої роботи було шкільне свято, яке проводилось у день народження Т. Г. Шевченка. На ньому діти демонстрували своє мистецтво: співали в хорі, декламували, показували п'єси.
Володимир Федорович залишався вірним своїм ідеалам та ідеям, але, звичайно, на вимогу часу він уже змушений був дещо змінювати акценти: від виховання в дусі національної ідеї говорити про селянсько-кріпацьке походження поета, про його боротьбу проти царату. Але й у такому вигляді Т. Г. Шевченко і, зрозуміло, В. Ф. Дурдуківський ставали зайвими для класово-партійного виховання, про що свідчить наведена вище ремарка редакції.
До п'ятиріччя діяльності школи під егідою Науково-педагогічного товариства при ВУАН вийшов збірник праць «З практики трудової школи» за редакцією В. Ф. Дурдуківського.
Слід зауважити, що в ті роки була поширена практика випуску збірників статей досвідчених педагогів, у яких вони ділилися зі своїми колегами досвідом у навчанні й вихованні дітей. Третину статей у збірнику написав В. Ф. Дурдуківський, решту – вчителі керованої ним школи: В. М. Дога, Й. Ю. Гермайзе, В. Д. Юркевич і Ю. К. Трезвінський.
Володимир Федорович у своїх статтях висвітлив ідеї, які він розвивав усе своє педагогічне життя – необхідність діяльності національної школи, гармонійного розвитку людини: «...виховати по змозі всі сили і здібності дитини (фізичні, розумові, соціальні, естетичні)... утворити нову за духом, змістом і методами праці школу, наблизити її до життя, викликавши maximum самодіяльності, активності і творчості дітей» на основі залучення їх до загальнолюдських ідеалів, розкритих у працях великих педагогів минулого – від Дж. Локка до П. Наторпа, Й. Фіхте, Б. Д. Грінченка.
Ці ідеї – національно-державного виховання, школи-клубу, всебічно розвиненої вільної особистості – були притаманними для розвитку школи в Україні в період діяльності українських урядів та перших років встановлення радянської влади, коли партія більшовиків іще не мала чіткої програми класово-партійного виховання дітей. Тому в 1923 р. на них дивилися крізь пальці, лише взяли на замітку. Але школа В. Ф. Дурдуківського почала вже дратувати владу своєю патетикою і величезним пієтетом до Т. Г. Шевченка, національною спрямованістю навчально-виховного процесу, «стародавньою національною романтикою, виспівуванням козаччини, гайдамаччини», «вишиваними рушниками, мальованими мережками» тощо.
Не можна сказати, що цей збірник викликав значний інтерес у освітян. Його поява залишилася майже непоміченою, якщо не рахувати лише одну, не зовсім позитивну рецензію. І нікому не могло навіть спасти на гадку, що через декілька років кожне слово у цьому збірнику буде розглядатися крізь лупу й піддаватися нищівній критиці.
В 1926 р. педагогічна громадськість, зокрема ті педагоги, які багато років пропрацювали під керівництвом Володимира Федоровича, відзначили 25 років його педагогічної діяльності. Вони дуже високо поцінували творчий доробок педагога. Ось як про це писав И. Ю. Гермайзе: «Передчасно сивий, з юнацькими, блискучими очима, з невтомною енергією глибокого ентузіаста, він зумів передати виплекану поколіннями, зміцнену в огні революційних змагань, любов до української школи своїм товаришам, зумів організувати їх, зумів з ними на чолі дійти до найвищих досягнень педагогічної практики в Радянській Україні».
Незважаючи на хмари, що почали згущатися над головою у В. Ф. Дурдуківського, він продовжував працювати, експериментувати, шукати нових шляхів побудови навчально-виховного процесу. Але ці експериментування дедалі більше відповідають напрямам офіційної педагогіки. Наприклад, одна з останніх його праць присвячена застосуванню ланкової системи організації і проведення занять як «початкового осередку, першого етапу колективістичного виховання». За дорученням Науково-педагогічної комісії при ВУАН Володимир Федорович запропонував проект програми для досвідної роботи у справі вивчення ланкової системи праці у трудовій школі.
Проект програми складений досить канонічно, він охоплює всі складники: матеріальну базу; принципи організації; схему діяльності на уроці, в позаурочний час, при організації самоврядування; оцінювання праці дітей.
Зовні педагог ніби погоджується на запропоновані правила гри, але душа його не може змиритися з тим, що школу, освіту й дитину перетворюють у слухняне, покірливе знаряддя партійного тиску. Свої сумні, невеселі думи він довіряє щоденнику. Ось один із записів 1928 p.: «He бачу просвіту. Темно, глухо, безпорадно навкруги. Гніємо, пропадаємо, гніємо. Страх, біль, мука й огида до себе, до всіх нас, до всього людства, що довели до такого жахливого, безпорадного становища. Гурток змовників, мало не карних злочинців, безпринципних, аморальних людей, що зветься Комуністичною партією, всіх і все давить і глушить, не дає жити, дихати, позбавив усіх і усе прав і волі, робить страшні, нечувані в історії насильства. Все це прикриває машкарою комунізму, а всі мовчать, слухаються, коряться, славословлять, вихваляють своїх гнобителів, не зупиняються ні перед якими жертвами, щоб догодити їм. Боляче і страшно за наш край і за людей» [Даниленко Віктор. Він був «душею школи» // Освіта. 1997. 3–10 груд. С. 11].
Для того щоб знищити останні прояви національної свідомості українців, викреслити з їхньої пам'яті романтико-революційні 20-ті роки, особливо період української незалежності, в секретних кабінетах правлячої партії зародилася думка про створення «віртуальної» опозиції радянській владі в Україні у вигляді «Спілки визволення України» (СВУ). Перше повідомлення про неї з'явилось у 1929 р. До її «членів» разом із С. О. Єфремовим потрапив і В. Ф. Дурдуківський та вчителі його школи – Й. Ю. Гермайзе, В. М. Дога, Г. М. Іваниця, Л. М. Старицька-Черняхівська та ін. Володимир Федорович був заарештований у липні 1929 р. Він дуже важко переносив ув'язнення, допити; через хворобу перебував під постійним наглядом лікаря.
Показовий судовий процес проходив у Харківському оперному театрі з 9 березня по 19 квітня. Згідно з рішенням суду Володимира Федоровича було засуджено до восьми років ув'язнення, але невдовзі він був помилуваний і в 1930 р. випущений на волю.
До Києва повернувся немічною, хворою й морально зламаною людиною, яка, не відчуваючи за собою ніякої провини, сподівалась на розуміння й підтримку колег, вихованців, педагогів. Але його зустріла серія публікацій у провідних українських журналах, де він особисто і керована ним школа піддавалися брутальній, нищівній критиці в «буржуазному націоналізмі», «українському фашизмі». Центром контрреволюційних ідей було обрано педагогічну комісію ВУАН та її Науково-педагогічне товариство, а керівником – В. Ф. Дурдуківського. Збірник «З практики трудової школи» та ідеї, висвітлені в ньому, розцінювалися як теоретичні засади «педагогіки українського фашизму». Нагадаємо, що цей збірник вийшов у 1923 р. й нічого «контрреволюційного» чи «фашистського» не містив. Але прискіпливий погляд рецензента, спрямовуваний КДБ, угледів крамолу в гармонійному розвитку дитини (гармонія виховання – основне завдання «педагогіки СВУ»), в індивідуальному підході до виховання. Дитячий клуб почав розглядатися «засобом боротьби проти радянської школи», а вивчення педагогічної діяльності Б. Д. Грінченка розцінюватися як «агітація проти принципів радянської педагогіки».
Які ж докори було закинуто В. Ф. Дурдуківському, зокрема збірнику «З практики трудової школи», окрім висунутих загальних звинувачень? Передусім те, що «друковані праці СВУ-вських "педагогів" подають недостатній матеріал щодо індустріально-виробничних процесів, щодо антирелігійного виховання учнів та інтернаціонального виховання, щодо історії революції в Україні тощо».
Але ж такі претензії можна було висунути до всієї педагогіки початку 20-х років, яка розвивалась у напрямі демократизму, дитячої творчості та самодіяльності, національної ідеї та педоцентризму.
Полишений наодинці зі своїми болями, переживаннями, без паспорта, без засобів до існування Володимир Федорович з сестрою жили напівголодним життям. Його обминали, боялися з ним спілкуватися педагоги, батьки й діти. Рідко хто наважувався заглянути в його самітню й бідну оселю. Володимир Федорович записував у своєму щоденнику: «А жити все ж таки треба було. Ні я, ні сестра (вона значно старша за мене й давно тяжко хвора на серце) не мали жодного заробітку. Довелося перейти до найбільшої економії: відколи я повернувся з Харкова, ми не купували ні м'яса, ні риби, ні молока, жили самим хлібом і гарячою водою, картоплею, крупинками. Були часи, коли й хліба й цукру навіть не мали. Траплялося так, що цілком голодували. Пригадую, як під час такого голодування, не маючи й крихти хліба, ми їли ті шкуринки й покидьки, що їх співмешканці наші давали нашій, теж голодній, як і її хазяї, собаці».
Таке життя продовжувалось до 28 грудня 1937 p., коли його знову заарештували за «антирадянську діяльність», тобто висунуто було ті самі звинувачення, за які його вже засуджували в 1929 р. За вироком «трійки» він був розстріляний 16 січня 1938 р.
До недавнього часу на ім'я В. Ф. Дурдуківського було накладено табу, після 1937 р. про нього взагалі не згадували в педагогічних текстах навіть у негативному контексті, незважаючи на те, що в 1965 р. постанова «трійки» стосовно В. Ф. Дурдуківського була відмінена, а в серпні 1989 р. «справу СВУ» закрито «через відсутність складу злочину в діях засуджених у цій справі осіб з їх повною реабілітацією».
Сьогодні першими про життя й діяльність В. Ф. Дурдуківського заговорили історики. Тепер настала черга педагогів. Іменем Володимира Федоровича Дурдуківського має відкриватися мартиролог тих славних імен, які віддали своє життя українській школі, дітям і яких нещадно й безжалісно розчавила сталінська тоталітарна машина.
Крізь товщу літ і наносного бруду до нас доноситься чистий і щирий голос педагога, Вчителя з великої літери: «Школі і дітям я віддав усі свої сили, знання й енергію, без школи не жив і не знаю, чи зможу жити... Школа то є найкраща, найдорожча і найцінніша для мене – вона моє життя...».
Праці
Дурдуківський В. Ф. Матеріали для шкільних ранків і вечірок в пам'ять Тараса Шевченка // Вільна укр. шк. 1918. № 7.
Дурдуківський В. Наша школа // 3 практики трудової школи. К., 1923.Ч. І.
Дурдуківський В. Дитяче шкільне самоврядування // 3 практики трудової школи. К., 1923. Ч. І.
Дурдуківський В. Про клюбну працю в трудовій школі // 3 практики трудової школи. К., 1923. Ч. І–II.
Дурдуківський В. 3 практики трудової школи // За заг. ред. В. Дурдуківського. К., 1924.
Дурдуківський В. Шевченківська школа – Шевченкові: 3 досвіду Київської 1-ої трудової школи ім. Т. Шевченка // Рад. освіта. 1924. № 3–4.
Дурдуківський В. Проект програми для досвідної роботи у справі вивчення ланкової системи в трудовій школі // Рад. освіта. 1927. № 1.
Дурдуківський В. Педагогічна діяльність Б. Грінченка // Пр. наук. пед. коміс. при ВУАН. К., 1929.
Література:
1. Гермайзе О. Свято української школи.  25 років педагогічної діяльності Володимира Федоровича Дурдуківського // Життя й революція. 1926. № 1.
2. Іваниця Г. В. Ф. Дурдуківський: З нагоди 25-х роковин його діяльності // Рад. освіта. 1926. № 3.
3. Даниленко Віктор. Він був «душею школи» // Освіта. 1997. 3–10 груд.
4. Даниленко В. М., Кравченко A. A. Boлодимир Дурдуківський. Педагог, критик, громадський діяч (1874–1938). К., 2000.
Текст взято з книги: Українська педагогіка в персоналіях: У 2 кн. Кн.2: Навч.посібник / За ред. О.В.Сухомлинської. - К.: Либідь, 2005. - С.100-108.
Переглядів: 3034 | Додав: admin | Теги: Федорович, Дурдуківський, Володимир, Пединівка, Спілка визволення України, СВУ, ЄФРЕМОВ | Рейтинг: 5.0/2 |
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Календар
«  Серпень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів

Copyright Бондаренко Тетяна © 2017
Сайт управляється системою uCoz