Василіанська школа в Умані. XIX століття - 26 Липня 2016 - Педагогічне краєзнавство

Педагогічне
краєзнавство

Меню сайта
Черкаська область
Інші області
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2016 » Липень » 26 » Василіанська школа в Умані. XIX століття
Василіанська школа в Умані. XIX століття
11:24

На період розквіту Уманського василіанського монастиря та школи при ньому припадає час навчання відомої трійки С. Гощинського, Б. Залеського та М.Грабовського. Володимир Гнатюк так описав цю добу: "Роки перебування в Умані для Ґощинського були цілою епохою його ідейного й літературного розвитку. Він став одним із активних учасників і проводирів літературних інтересів школярської молоді спільно зі своїми новими близькими друзями Богданом Заліським і Михайлом Ґрабовським. Молодь читає нову літературу, стежить за періодичними виданнями і виявляє самостійний літературний хист".

Якою була Уманська василіанська школа в часи навчання великої трійки «За-Го-Гра»? Спробуємо реконструювати ті часи, коли Гощинського «в Умані називали "Нероном" за те, що він любив чубити свої колег».

У 1816 році в Уманській школі навчалося 448 учнів. Окрім представників «української школи», в цей час у школі навчався і Юзеф Мяновськи чи Галезовський (доктор медицини, який після повернення з Америки заснував відому школу).

Каталог книг бібліотеки Уманського василіанського монастиря за 1818 рік дає нам можливість зрозуміти, на якому ґрунті зростала поетика Гощинського, Залеського, Грабовського та братів Гроз. Отже, в бібліотеці було книг Святого письма – 10, теологічних – 121, історичних – 290, юридичних – 43, медичних – 15, географічних – 20, підручників з математики, філософії – 220, поетичної літератури, риторики – 460, граматики – 48 та інші. Серед приладів, які використовувалися для навчання, згадуються мікроскоп та барометр.

​Список викладачів василіанської школи (1820 р.) дає нам відповідь на питання хто і чому навчав представників «української школи» під час їхнього навчання в Умані:

1. Префект академії і кляштора Граціан Мікулінський (55 р.), володіє мовами – лат., пол., рос., знається на філософії, теології. В кляшторі останні 6 років (професор-префект публічних шкіл).

2. Ставінський Андріан (66 р.), володіє мовами – лат., пол., рос., знається на філософії, теології. В кляшторі останні 6 років (професор-префект публічних шкіл).

3. Скіба Мар’ян (64 р.), володіє мовами – рос., лат., нім., фр., викладає філософію та теологію. В монастирі останні 2 роки.

4. Скибовський Леонсій (38 р.), префект і професор права і історії; знає мови – рос., лат, нім., фр. Закінчив Віленський університет, був префектом і професором публічних шкіл. В монастирі останні 10 років.

5. Козаковський Теодорій/Феодосій (32 р.), учитель математики та фізики. Навчався у Віленському університеті. В кляшторі останні 2 роки.

6. Головневський Валеріан (35 р.), учитель фізики. Закінчив Уманську Академію. В кляшторі останні 4 роки.

7. Ціковський Пантеліон (23 р.), учитель вимови. В монастирі – 1 рік.

8. Козлевич Юзеф (50 р.), вихователь 2-го класу. В кляшторі останні 11 років.

9. В. Пафнуциєвич Бержинський (32 роки), вихователь 3 класу. В кляшторі останні 4 роки.

10. Дрожницький Геронім (58 р.). У кляшторі останні 3 роки.

11. Качуровський Лаврентій (40 р.), професор. У кляшторі останні 3 роки.

12. Комаржицький (32 р.), прокуратор. У кляшторі останні 6 років.

13. Яровжовський Гжедор/Ісідор (41 р.). Незважаючи на те, що вчителями були високоосвічені люди, їх продовжували постійно міняти.

Адам Чарторизький у 1822 році (меморіал до Голіцина від 24 квітня) пропонував підвищити ранг базиліанських училищ до гімназії в таких містах: Овручі, Любарі, Журовицях, Умані. Міністр відмовив, посилаючись на рішення 1810 року про те, що василіани не виконують своєї педагогічної місії.

Російський уряд у 1827 р. прийняв рішення скоротити кількість уніатських монастирів, але Уманський вирішено було залишити, через велику чисельність учнів, до більш раціонального облаштування освітньої справи на Правобережній Україні. Уманська василіанська школа, або колегія,продовжувала бути центром освіти для шляхетських родин півдня Київщини та Поділля. У 1829 р. ревізію Уманського василіанського училища проводив професор Кременецького ліцею О. Андржеєвський, який на запрошення Олександра Потоцького відвідав «Софіївку».

Про це писав у примітках до свого твору «Путівник по Софіївці, названій чудом України» (Одеса, 1846) Теодор Темері. Темері 22 роки працював директором пансіону для шляхетних дівчат в Умані, а також викладав французьку мову в василіанському училищі. У 1830 р. Уманське повітове василіанське училище знаходилося під наглядом директора київської гімназії. Серед 800 учнів (600 учнів за спогадами Ігнація Свірського від 20 листопада 1886 року, що навчалися вже у семи класах (одному підготовчому та шести основних), було тільки шість вихованців греко–римлян і тринадцять православних. У конквіті (пансіоні при монастирі та училищі) утримувалися діти поміщиків, які володіли великими маєтками. Вони навчалися під наглядом закордонних учителів в основному іноземних мов, музики, танців, фехтуванню тощо.

Після закінчення василіанської школи такі вихованці мали можливість продовжити навчання за кордоном. Шляхтичі випускники середньої заможності очікували призначення або пропозиції на якусь посаду в приватної особи чи шукали щастя на іншій службі. Незаможна шляхта або представники духовенства, незважаючи навіть на успіхи в освіті, розраховували на те, що їх залишать в училищі в ролі репетиторів наглядачів, які здійснювали постійний нагляд за способом життя та побуту вихованців на квартирах. Наглядач за необхідності мав право покарати учня, що порушив моральні та матеріальні заборони для учнів тощо. Значне сприяння в нагляді за вихованцями училища надавали каляфатори (силачі), яких призначали з числа учнів у кожному класі, і допомагали слідкувати за порядком як у навчанні, так і в поведінці. Найкращі учні в п’ятому класі могли стати окультусами (таємними наглядачами), які виявляли різні порушення встановленого в училищі режиму – в самому училищі, в театрі або на танцях у «Софіївці».

Незважаючи на сувору заборону, діти заможних батьків все ж таємно переодягалися в цивільний одяг і відвідували ці світські «оглядини». Порівняно з кінцем ХVIII ст. покарання за порушення вихованцями режиму колегії зазнали деяких змін. Поряд із вже знайомими видами, у ХІХ ст. ми зустрічаємо і такі, як запис порушень в учнівську марку (книжечку) з наступною спокутою, роздягання винуватця при 200 вихованцях, один або більше удари різками по голому тілі в разі, якщо винуватець виправдовувався.  Для студентів старших класів було популярним інше покарання: на листі паперу писалася назва провини вихованця, а потім цей лист прикріплювали до спини винуватця і водили його з класу в клас. Професори та каляфатори здійснювали постійні перевірки помешкань студентів, відшукуючи заборонену літературу, одяг тощо.

Інколи такі «рейди» закінчувалися тим, що власнику квартири забороняли надавати учням житло. 5 березня 1834 року монастир було остаточно ліквідовано, приміщення перейшли в розпорядження місцевої влади. Після придушення повстання 1830-1831 років такі заходи імперського уряду Росії, як ліквідація католицьких та уніатських монастирів, що являли собою не тільки духовні, а й освітні центри на Правобережжі, а також остаточна заборона у 1839 році уніатської церкви, що супроводжувалися обмеженням впливу католицизму в Південно-Західному краї, були направлені на остаточну русифікацію регіону за схемою «православ’я, самодержавство, народність». Але активність українського та польського національних рухів у другій половині ХІХ століття ілюструє, що ця політика не досягла своєї остаточної мети.

 

Переглядів: 167 | Додав: covtaniuk | Рейтинг: 0.0/0 |
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Календар
«  Липень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів

Copyright Бондаренко Тетяна © 2017
Сайт управляється системою uCoz