Історія уманського Василіанського монастиря - 26 Липня 2016 - Педагогічне краєзнавство

Педагогічне
краєзнавство

Меню сайта
Черкаська область
Інші області
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2016 » Липень » 26 » Історія уманського Василіанського монастиря
Історія уманського Василіанського монастиря
09:34

Нещодавно в Умані провели першу екскурсію підземеллями колишнього Василіанського монастиря. Сучасна адреса будівлі – це вулиця Небесної Сотні, 31, частина її зайнята Державним історико-архітектурним заповідником «Стара Умань». Про історію монастиря від заснування і до закриття, про побут монахів, про життя учнів і послушників докладніше йдеться у власній розробці наукового директора польського культурно-освітнього центру Ігоря Кривошеї під назвою «Уманська василіанська школа в період свого розквіту (1796-1830 рр.)». Далі мова автора…


Осередками українсько-польської культурної взаємодії на Правобережній Україні були василіанські монастирі. Важливе місце в історії «українськоїшколи» займає Уманський василіанський Свято-Богородицький монастир. У першій третині ХІХ ст. в василіанських школах при монастирі навчалися такі видатні історичні постаті, як польський поет Юзеф Богдан Залеський (1802-1880), етнограф Генріх Франциск Духінський (1817-1886), Міхал Грабовський (1804-1863), польський поет Северин Гощинський (1801-1876), учасник польського національно–визвольного руху Ян Креховецький (1804 – після 1838), історик–славіст Віктор Іванович Григорович (1815-1876).

;

 

Саме С.Гощинський (навчався в Умані у 1815/1816-1819), М. Грабовський (1818-1819) та Б.Залеський (1812-1819) були ініціаторами створення при монастирі літературного гуртка, на засіданні якого і були прочитані перші вірші цих представників «української школи» в польській літературі.

«Власне, Умані судилося стати осередком «української школи» в польській літературі. Троє приятелів утворили літературний гурток «За-Го-Гра» і взялися за видання шкільного журналу, який мав засвідчити їхні художні симпатії.
Василіанський орден було створено 1617 р. митрополитом Йосифом Веляміном Рутським.

 

 

 

Загальні Правила або «Правила св. Отця нашого Василія Великого, Архієпископа Кесарії Кападокійської» були представлені у 1617 р. Рутським у першій капітулі і ґрунтувалися на писаннях св. Василя Великого. Основою чернечого життя було дотримання обітниць: убозтва, чистоти, послуху, спільного життя. Убозтво ченців полягало у відмові від золота, срібла та грошей. Усі речі в монастирі повинні бути спільними, і без дозволу настоятеля або відповідального їх не можна було брати. Одяг повинен бути відмінним від світського і не пишним. Їжу ченців повинні складати найдешевші продукти. Взагалі чернець повинен був радіти, якщо йому чогось бракувало.

На території Речі Посполитої в середині XVIII ст. було 148 василіанських монастирів, з них 122 на українських землях. У 20-40-х роках XVIII ст. церковні ієрархи вирішували складне питання про об’єднання всіх уніатських монастирів в одну василіанську конгрегацію. Цей процес завершився в 1743 р., коли орден остаточно було затверджено Папою римським, і він став називатися Орденом Святого Василія Великого Русинів [Ordo Sancti Bazilii Magnii Ruthenorum]. На українських землях найбільш відомими були – Почаївський, Дерманський та інші. Кожний василіанський монастир утримував шпиталь, дитячий притулок для сиріт та аптеку. Велику увагу ченці приділяли просвітницькій діяльності, спочатку переважно вузькорелігійної спрямованості. З 70-х років навчання у василіанських публічних школах набуває все більше світського характеру.

Одним з осередків василіанського ордену на Правобережній Україні був Свято-Богородицький монастир св. Василія м. Умані, заснований за сприяння Францишека Потоцького в 1765 року. Наступного року було засновано школи при василіанському монастирі.

 

 

Фундація Потоцького про заснування монастиря репрезентує нам структурну побудову монастиря: кількість василіан-ченців не повинна перевищувати 14 осіб: 4 місіонери, 4 або більше професорів – у залежності від кількості учнів в училищі, вікарій, настоятель, духовники та проповідники, необхідні для священослужіння. Магнат Францишек Потоцький також подарував василіанам площу в Умані, на якій розташовувалися церква, школи і келії для мешканців монастиря, а також у передмісті – фільварок, амбар, город. Окрім того, Фрацишеком Салезі Потоцьким було передано василіанам двісті тисяч злотих, які розподілено було таким чином: сто використано на заснування і благоустрій монастиря, а решта коштів передані фундатору для подальшого приросту відсотків із капіталу. Пізніше ці капітали, за часів останнього короля Речі Посполитої Станіслава Понятовського, були використані для фінансової підтримки монастиря.

 

В історії монастиря та шкіл при ньому можна виділити чотири етапи:
1) 1765 – червень 1768 рр. – заснування монастиря та початок становлення навчального закладу (шкіл або училищ) при ньому;
2) осінь 1768-1794 рр. – відродження монастиря і трансформація релігійного навчального закладу в центр світської освіти;
3) 1796 – листопад 1830 рр. – розквіт Уманського монастиря та шкіл при ньому;
4) листопад 1830 – березень 1834 рр. – призупинення діяльності освітнього осередка в монастирі та його остаточна ліквідація російським урядом.

 

У своїй розвідці приділимо увагу саме третьому періоду, коли у василіанському училищі в Умані навчалися видатні представники «української школи». Після другого поділу Речі Посполитої Правобережна Україна, а з нею й Умань були інкорпоровані до складу Російської імперії. 1793 року в приміщеннях монастиря шляхта присягала на вірність Катерині ІІ. Присягу зачитував генерал Кречетніков, а наступного 1794 р. монастир і учбові заклади при ньому було закрито. Імперський уряд Катерини ІІ провадив політику зменшення національно-релігійного впливу (мови, католицького та греко-римського віросповідань) і юридичних чинників на ситуацію в регіоні, заявивши про поширення на приєднані території загальноросійських законів, що фактично скасовувало дію найбільш застарілих, на думку росіян, положень Литовських статутів та закриття монастирів, училищ при них, масове навернення уніатів (греко-римлян, у давнину православних прихожан та священиків) у православ’я.

 

Смерть Катерини ІІ ознаменувалася для греко-католиків поліпшенням ситуації, бо новий імператор Павло І ставився до них більш прихильно. Василіанським монастирям було дозволено відновити свою діяльність, правда тепер вони «підпорядковувалися уніатським єпископам, а не василіанським ігуменам та протоігуменам». У 1796 р. василіанський монастир в Умані було відновлено.

 

 

Значний внесок у розвиток освіти в польському політичному дусі зробили Адам Чарторизький і Тадеуш Чацький. Вони провадили свою лінію, користуючись ліберальністю нового імператора Олександра І. За описом Умані 1801 р., у місті діяв василіанський кляштор з кам’яною церквою, збудованою в 1790 р., всього василіанських служителів – 19. В Уманській василіанській школі, яка вважалася однією із найкращих на Правобережжі, навчалося 263 учні.

 

 

 

 

Переглядів: 270 | Додав: covtaniuk | Рейтинг: 0.0/0 |
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Календар
«  Липень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів

Copyright Бондаренко Тетяна © 2017
Сайт управляється системою uCoz